Дисертаційне дослідження присвячено вивченню психологічних складових прокрастинації особистості.
У роботі здійснено теоретичне узагальнення наукових підходів до визначення феномену прокрастинації як складного соціально-психологічного явища. Визначено, що у сучасній психології прокрастинація розглядається як багатовимірний психологічний феномен, який поєднує когнітивні, емоційні, мотиваційні та регуляторні компоненти. Підкреслено, що прокрастинація виявляється у свідомому відтермінуванні важливих і значущих завдань попри усвідомлення їх обов’язковості та можливих негативних наслідків, а її ключовими ознаками виступають ірраціональність, емоційний дискомфорт, порушення саморегуляції, труднощі цілепокладання та часової організації діяльності.
Крім того, встановлено, що наукове осмислення прокрастинації розвивалося в межах кількох основних пояснювальних парадигм, зокрема гуманістичної, біхевіористичної, психодинамічної, когнітивної, мотиваційної, суб’єктної та психофізіологічної. З’ясовано, що в межах гуманістичного підходу прокрастинація інтерпретується як своєрідна форма захисту від особистісного розвитку, у межах біхевіористичної традиції, як закріплена поведінкова стратегія уникнення, у психодинамічному ракурсі, як захисний механізм, спрямований на уникнення тривоги, а у когнітивному, як наслідок ірраціональних переконань, викривлень оцінки часу, ресурсів і власної компетентності. Визначено, що найбільш продуктивним для розуміння психологічної природи прокрастинації є інтегративний підхід, який дозволяє розглядати її як результат взаємодії емоційно-афективних, мотиваційно-смислових, когнітивних і поведінкових чинників.
Обґрунтовано, що місце прокрастинації у структурі особистості визначається сукупністю індивідуально-психологічних характеристик і особистісних змінних, пов’язаних із саморегуляцією, тривожністю, мотивацією, часовою перспективою, перфекціонізмом та самоефективністю.
Здійснене теоретичне узагальнення дозволило визначити психологічну сутність прокрастинації як інтегративного утворення, у структурі якого поєднуються когнітивний, емоційний, мотиваційний і поведінковий компоненти. Встановлено, що до сутнісних характеристик прокрастинації належать усвідомленість відкладання, ірраціональність, значущість відкладеного завдання, виражений емоційний дискомфорт, негативна оцінка власних ресурсів, неконструктивність прийняття рішень та виснаження особистісного потенціалу.
Розроблено організаційно-процедурну модель емпіричного дослідження психологічних складових прокрастинації особистості. Модель репрезентовано у формі структурно впорядкованої системи, яка охоплює методологічно-цільовий, емпірико-процедурний, організаційно-практичний та критеріально-діагностичний блоки.
Емпіричне дослідження психологічних складових прокрастинації особистості було здійснено на вибірці двохсот двадцяти здобувачів вищої освіти різних курсів і спеціальностей. Установлено, що прокрастинація є поширеним явищем у студентському середовищі, причому найбільш типовим виявом виступає помірно виражене, однак достатньо стійке відтермінування діяльності, пов’язане з труднощами саморегуляції, недостатньою організованістю та порушенням навичок планування.
Виявлено, що провідними причинами особистісної схильності до відкладання завдань є знижений рівень зацікавленості в діяльності, недооцінка власної готовності до її виконання, страх відповідальності, орієнтація на зовнішнє соціальне схвалення та схильність до педантизму. На основі узагальнення отриманих результатів з’ясовано, що прокрастинаційна поведінка студентів формується під впливом поєднання мотиваційного дефіциту, невпевненості у власних можливостях, тенденції до емоційного уникнення та дезадаптивних перфекціоністичних настанов.
Крім того, встановлено, що структура перфекціонізму у студентської молоді має внутрішньо неоднорідний характер і поєднує як адаптивні, так і дезадаптивні компоненти. Найбільш вираженими виявилися сумніви у власних діях, самокритичний і соціально приписаний перфекціонізм, а також нарцисичний його різновид. Водночас загальний профіль перфекціонізму не зводиться до однорідної особистісної конфігурації. Доведено, що саме дезадаптивні форми перфекціонізму, зокрема самокритичність, страх помилки, претензійність та орієнтація на зовнішні стандарти, пов’язані з більш вираженими проявами прокрастинації.
Установлено, що мотиваційна сфера студентів характеризується переважанням орієнтації на успіх, що свідчить про збереження у більшості респондентів досягальної спрямованості та потенціалу до продуктивної діяльності. Доведено, що саме мотивація уникнення невдачі, а також амбівалентність мотиваційної сфери пов’язані з посиленням прокрастинаційних проявів, тоді як орієнтація на досягнення виконує захисну й ресурсну функцію.
