У дисертаційній роботі на основі аналізу та систематизації наукових досліджень поглиблено теоретико-методичні засади розвитку аграрного бізнесу України в умовах системних викликів. За результатами узагальнення наукових підходів запропоновано авторське бачення аграрного бізнесу як інтегрованої системи підприємницької діяльності, що охоплює виробництво, переробку, реалізацію аграрної продукції та надання агросервісних послуг, функціонування якої спрямоване на забезпечення прибутковості, продовольчої безпеки, розвитку сільських територій і раціонального використання природних ресурсів. Розроблено структурно-функціональну модель аграрного бізнесу, яка відображає взаємозв’язки між суб’єктами господарювання, інфраструктурними організаціями, підприємницькими об’єднаннями та функціональними підсистемами аграрного сектору. Набули подальшого розвитку концептуальні засади державної політики підтримки аграрного бізнесу, яку запропоновано розглядати як багаторівневу систему стратегічного впливу, що поєднує нормативно-правове, інституційне, фінансово-економічне, технологічне, екологічне, соціально-демографічне та зовнішньоекономічне забезпечення. Проведено оцінювання сучасного стану та тенденцій розвитку аграрного бізнесу України, встановлено його відносну стійкість до зовнішніх шоків, водночас виявлено значні структурні й регіональні диспропорції, спричинені макроекономічною нестабільністю, повномасштабною війною, порушенням логістичних ланцюгів, зростанням виробничих витрат і втратою частини виробничого потенціалу. На основі факторного аналізу виокремлено латентні групи системних викликів, а за результатами кластерного аналізу здійснено типологізацію регіонів України за моделями функціонування аграрного бізнесу в довоєнний і воєнний періоди, що дало змогу визначити відмінності у здатності регіонів до адаптації, відновлення та протидії кризовим загрозам. Розкрито особливості трансформації державної аграрної політики України в умовах євроінтеграції та обґрунтовано необхідність поєднання пільгового кредитування, грантової підтримки, податкових стимулів, страхування аграрних ризиків, відновлення експортної логістики, цифровізації адміністративних процедур і гармонізації законодавства зі стандартами Європейського Союзу. Узагальнено зарубіжний досвід державної підтримки аграрного бізнесу й визначено можливості адаптації найбільш результативних інструментів до національних умов. Запропоновано встановлення гарантованого рівня бюджетного фінансування аграрної галузі, застосування диференційованого підходу до погектарних виплат, обмеження максимальних обсягів прямих виплат великим аграрним підприємствам і посилення фінансової підтримки молодих аграріїв, малих та середніх виробників. Розвинуто методичний підхід до моделювання розвитку аграрного бізнесу шляхом поєднання факторного, кластерного аналізу та бінарної логістичної регресії, що дало змогу оцінити ймовірність належності регіонів до кластеру дестабілізації, визначити силу впливу окремих системних викликів та спрогнозувати рівень кризових ризиків у регіональному розрізі. Виокремлено стратегічні вектори розвитку потенціалу аграрного бізнесу України, що передбачають інвестиційно-інноваційне оновлення, цифровізацію агровиробництва, розвиток національної системи сільськогосподарських знань та інновацій, адаптацію до кліматичних змін, розширення фінансових інструментів, зміцнення експортного потенціалу, розвиток людського капіталу та модернізацію логістичної інфраструктури. Обґрунтовано, що реалізація запропонованих стратегічних напрямів та інструментів сприятиме підвищенню адаптивності, резильєнтності й конкурентоспроможності аграрного бізнесу, формуванню регіонально диференційованих механізмів його підтримки та забезпеченню сталого розвитку аграрного бізнесу України в умовах воєнних і післявоєнних змін.
