У дисертації здійснено комплексне дослідження організаційно-правових аспектів реалізації принципу транспарентності діяльності органів публічної влади в Україні. Проаналізовано наукові підходи до розуміння сутності принципу транспарентності, його правової природи та ознак, а також місця в системі здійснення публічної влади. Доведено, що її зміст охоплює взаємопов’язані елементи інформаційної доступності, процедурної відкритості, публічної комунікації, підзвітності, участі громадськості та можливості ефективного зовнішнього контролю за владною діяльністю.
Проаналізовано співвідношення понять «транспарентність», «відкритість», «прозорість», «гласність», «публічність», «підзвітність» і «доступ до публічної інформації». З’ясовано, що зазначені категорії не є тотожними, однак утворюють спільне понятійне поле, в межах якого транспарентність виконує інтегративну функцію.
Зроблено висновок, що принцип транспарентності слід розглядати як самостійну засаду діяльності органів публічної влади, яка визначає вимоги до способу організації владної діяльності, до порядку ухвалення рішень, до обсягу та якості інформації, що підлягає оприлюдненню, а також до форм участі суспільства в контролі за публічним управлінням.
Досліджено правову природу транспарентності у публічно-владній діяльності. Встановлено, що вона має комплексний характер і виявляється одночасно як ціннісна засада демократичної організації влади, як функціональний режим відкритості діяльності органів публічної влади, як юридично визначений обов’язок щодо забезпечення інформаційної доступності та процедурної зрозумілості та як інструмент запобігання зловживанням і зміцнення довіри до публічних інституцій. Доведено, що транспарентність належить до базових принципів демократичного врядування. Обґрунтовано, що через реалізацію цього принципу забезпечуються легітимність владних рішень, стійкий зворотний зв’язок між державою і суспільством, належний баланс між приватними й публічними інтересами.
Проаналізовано організаційно-правове забезпечення принципу транспарентності діяльності Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України. Встановлено, що парламентська транспарентність проявляється через відкритість пленарних засідань, доступність текстів законопроєктів, результатів голосування, діяльності комітетів, а також через цифровий супровід законодавчого процесу. Водночас виявлено, що окремі елементи відкритості парламентської діяльності потребують подальшої уніфікації та процедурної деталізації.
Окрему увагу приділено правоохоронним органам як спеціальним суб’єктам реалізації транспарентності в Україні. Встановлено, що їхній статус у цій сфері має диференційований характер. Відкритість правоохоронної діяльності не може реалізовуватися за тими самими моделями, що й відкритість загальної публічної адміністрації. Доведено, що транспарентність у діяльності правоохоронних органів повинна поєднуватися із захистом персональних даних, службової інформації, таємниці досудового розслідування та іншими легітимними обмеженнями, пов’язаними з потребами безпеки. Разом з тим обґрунтовано, що зазначені обмеження не повинні нівелювати саму сутність відкритості правоохоронної системи. Зроблено висновок про необхідність удосконалення нормативного забезпечення транспарентності Національної поліції шляхом розширення обсягу інформації, що підлягає відкритому оприлюдненню у знеособленому вигляді, зокрема щодо результатів розгляду скарг, службових перевірок та застосування дисциплінарної відповідальності. Обґрунтовано, що такі зміни сприятимуть підвищенню підзвітності поліції та зміцненню довіри населення до правоохоронних органів.
Проаналізовано організаційно-правове забезпечення принципу транспарентності діяльності органів судової влади. Встановлено, що судова транспарентність поєднує процесуальну гласність, відкритість інформації про функціонування судової системи, доступність судових рішень та вимогу їх належного мотивування. Зроблено висновок, що прозорість процедур та мотивованість судових рішень є ключовими чинниками довіри до судової влади.
