Дисертація є комплексним науковим дослідженням, присвяченому визначенню сутності, змісту, структури правового забезпечення публічного управління інформаційною сферою в Україні, розробці концепції зазначеного правового забезпечення в умовах сталого розвитку, європейської інтеграції й цифрової трансформації, а також виробленню науково обґрунтованого підходу й рекомендацій щодо її реалізації та удосконалення.
Вперше запропоновано та обґрунтовано концепцію правового забезпечення ПУІС України, основні положення якої встановлюють: 1) визначення поняття «правове забезпечення публічного управління інформаційною сферою в Україні»; 2) цілісне бачення мети правового забезпечення ПУІС України за допомогою «дерева цілей; 3) класифікацію функцій вказаного правового забезпечення через призму розгляду права як інструменту соціальної інтеграції та стабілізації; 4) підхід до визначення його структури.
Вперше обґрунтовано модель правового забезпечення ПУІС України, формування якої: 1) базується на авторській концепції зазначеного правового забезпечення; 2) передбачає визначення необхідних умов для її використання; б) усвідомлення динамічності суспільних змін, що впливає на розуміння поняття «публічне управління; в) впровадження «Принципів державного управління» програми SIGMA; г) усвідомлення ролі інформаційної сфери України; 3) передбачає встановлення достатніх умов для використання моделі; б) використання системної форми організації правового забезпечення ПУІС України.
Вперше розроблено концепцію формування джерел права, у тому числі юридичних джерел права як складової моделі правового забезпечення ПУІС України, основні положення якої: 1) виходять із усвідомлення необхідності перегляду розуміння природи права та джерел права у зв’язку із трансформацією державного управління у публічне управління (належне врядування); 2) враховують концепцію та модель правового забезпечення ПУІС України; 3) відстоюють позицію «плюралізму джерел права», які визначаються різними концепціями праворозуміння, кожна із яких робить свій внесок у розуміння природи права та джерел права; 4) визначають доцільність використання концепції інклюзивного юридичного позитивізму, яка має інтегративний характер – до загальнообов’язкової юридичної форми привносяться природно-правові змістовні елементи, пов’язані із основними правами людини, а також додаються суспільні потреби, публічний інтерес як джерела права концепції солідаризму; 5) визначають два етапи формування джерел права та юридичних джерел права, зокрема, які відрізняються рівнем цифрової трансформації суспільства; відповідно, для кожного етапу встановлюється перелік формальних (юридичних) й неформальних джерел права та враховується необхідність адаптації класичних принципів юридичного позитивізму до умов цифрової епохи – поступовий перехід до цифрового позитивізму; передбачається розширення переліку неформальних джерел права (смарт-контракти, блокчейн, технічні стандарти, коди, алгоритми, цифрові протоколи тощо) та використання ідей аналітичної юриспруденції для побудови юридичних моделей АІ-права (права штучного інтелекту).
