З метою лікування та попередження прогресування синдрому ентеральної недостатності нами для інтубації кишечнику в 29 випадках хворим
дослідної групи використаний розроблений в клініці зонд для інтубації кишечника з провідником і світлодіодом. При цьому за розробленою
методикою проводили ентеролаваж, ентеросанацію та післяопераційне раннє зондове харчування в наступній послідовності: проведення
ентерального лаважу 0,9 % розчином натрію хлориду в кількості 400 мл 3 рази на добу; введення енергетичних сумішей до просвіту тонкої
кишки в добовій дозі 15 мл/кг; перекриття каналу зонда, після чого зонд відкривається для пасивного відтоку вмісту.
Експериментальні дослідження виконані на 80 білих нелінійних щурах обох статей, масою від 180 до 220 г, яким моделювали перитоніт
легкого, середнього та важкого ступеня за розробленою в клініці методикою. Для дослідження використовувалися зразки оптично-тонких
гістологічних зрізів тонкої кишки щурів з різною тяжкістю перебігу перитоніту. Експериментальне вимірювання координатних розподілів
величини фазових зсувів проводилося у розташуванні лазерного мікрополяриметра. Метод діагностики ступенів важкості
експериментального абдомінального сепсису програмно реалізований на мові Python в програмі «Neuro_med_25» засобами хмарної
платформи Google Colab. Для діагностики використано штучну нейронну мережу (ШНМ). На входи ШНМ подавалися параметри
досліджуваних зразків (біологічних препаратів), а виходом нейронної мережі були прогнозовані значення ступеня важкості сепсису. Тобто за
допомогою ШНМ вирішено завдання регресійного аналізу, який встановлює взаємозв’язок між параметрами зразків та ступенем важкості
сепсису. Крім того, нами проведені морфоструктурні дослідження, з метою вивчення анатомічних передумов поширення інфекційно-запального
процесу, транслокації мікробів та їх токсинів, а також клінічно-анатомічне обґрунтування проведено на 35 трупах та органокомплексах плодів
людини без візуальнх ознак природженої патології розвитку. Оскільки шляхи поширення інфекційних процесів очеревинною порожниною
залежать від топографії та будови її заглибин і сумок та їх сполучення між собою, то стає зрозумілим, що очеревина приймає безпосередню
участь у створенні умов для попередження, або виникнення абдомінального компартмент-синдрому. Для розуміння та прогнозування
варіантів напрямку та швидкості поширення таких процесів ми дослідили особливості становлення та морфологічної мінливості рельєфу
очеревинної порожнини на різних етапах онтогенезу. При цьому виявили наявність широких варіацій отриманих морфометричних
параметрів. Що засвідчує необхідність більш ретельного дослідження анатомічної будови конкретного пацієнта, шляхом застосування
візуалізаційних методів (УЗД, КТ, МРТ, діагностична лапароскопія тощо) з метою необхідності більш широкої та ретельної ревізії
очеревинної порожнини при хірургічних втручаннях, навіть за умови обтяженого загального стану пацієнтів та ризиків від операції та
знеболення. У хворих основної групи на другу добу післяопераційного перебігу внутрішньоочеревинний тиск знижувався порівняно з хворими
контрольної групи до 11,90±1,82 та 16,0±1,44 (р < 0,05), відповідно. Така ж тенденція спостерігалась на п’яту, сьому, дев’яту та дванадцяту
доби дослідження. І так до дванадцятої доби внутрішньоочеревинний тиск у хворих основної групи знизився 3,1±0,29 см вод.ст., зберігаючи
при цьому розрив з показниками пацієнтів групи порівняння з достовірністю р<0,01. Тенденційно і варіювали біохімічні показники сечовини і
креатиніну: у пацієнтів основної групи вони достовірно знижувалися починаючи із сьомої доби післяопераційного перебігу до 68,2±1,29
ммоль/л та 89,3±3,12 мкмоль/л, відповідно, і були достовірно нижчими в порівнянні ідентичними показниками хворих контрольної групи
(р<0,05). І головне, хворі основної групи відмічали покращання загального стану: прояви дискомфорту кишечнику пропадали з третьої доби,
перистальтика відновлювалась на 3,0±0,4 добу, гази почали відходити через 3,5±0,3 доби. У хворих ж контрольної групи дані показники
відрізнялися - 4,2±0,6 та 4,5±0,3 доби (р>0,05), відповідно. Таким чином, розроблений алгоритм комплексного хірургічного лікування хворих із наявністю синдрому ентеральної дисфункції/недостатності залежно від його стадії перебігу за абдомінального сепсису, дозволило знизити показник летальності з 15,12 % до 7,91 %, та скоротити термін перебування хворих в таціонарі з 35,05±3,10 до 23,32±2,54 ліжко-днів.
