Об’єкт дослідження – речення сучасної української мови з поширювачами різних типів у межах художнього дискурсу. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та системно виявити функційно-семантичний статус ключових слів у структурі поширювачів речення. Методи дослідження: метод спостереження й описовий метод, функційно-семантичний аналіз, структурно-семантичний і валентний методи, дистрибутивний аналіз, компонентний і контекстуально-інтерпретаційний методи, аналіз за безпосередніми складниками та моделювання, індуктивно-дедуктивний і гіпотетико-дедуктивний методи, кількісний (статистичний) аналіз. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі: уперше в українському мовознавстві здійснено комплексний функційно-семантичний аналіз ключових слів у системі поширювачів речення сучасної української мови, що дало змогу визначити їх як системотвірні елементи синтаксичної будови речення; обґрунтовано поняття «ключове слово поширювача» як семантичне ядро, яке задає напрям валентного розгортання речення, забезпечує його смислову цілісність і виступає базовим чинником формування предикатно-детермінантної структури; уточнено термінологічний апарат функційно-семантичного синтаксису, зокрема поняття поширювач, ключове слово поширювача, семантичне поле поширення, позиційна варіативність, валентна проєкція предиката, що отримали нове змістове наповнення у зв’язку з функційно-семантичним підходом; розроблено структурно-семантичну типологію ключових слів поширювачів речення, у якій виділено вісім основних семантичних доменів (локативний, темпоральний, каузальний, модальний, квантитативний, інструментальний, атрибутивний, пацієнтивний), виявлено їхні взаємозв’язки та поліфункційні потенції; запропоновано кількісну модель семантичної репрезентації ключових слів поширювачів, яка охоплює понад 11 тисяч речень сучасного художнього дискурсу та відображає частотну динаміку реалізації кожного типу семантики (з перевагою локативних – 22 %, темпоральних – 19 %, каузальних – 16 %); виявлено закономірності позиційної варіативності ключових слів у межах релевантних синтаксичних моделей, зокрема з’ясовано специфіку функціонування генітивних, дативних, акузативних і аблятивних слів у препозиційних, постпозиційних і медіальних структурах; уточнено механізми моделювання семантики поширювачів, де ключове слово постає структурно-семантичним ядром, яке репрезентує зв’язки між предикатом і периферійними елементами речення; розроблено узагальнену функційно-семантичну модель поширювача речення, у якій відображено валентну взаємодію предиката з ключовими словами, типи семантичної деривації та закономірності позиційного розгортання структури; доведено, що ключове слово поширювача виконує роль смислової домінанти у процесі синтаксичного поширення, визначаючи не лише семантичну організацію речення, а й комунікативну перспективу висловлення; удосконалено методологію аналізу функційно-семантичного синтаксису, яка поєднує індуктивно-дедуктивний, функційний, дистрибутивний та кількісний підходи, що забезпечило багатовимірне осмислення досліджуваного явища. Теоретичне значення дослідження полягає в розширенні положень функційної граматики, зокрема в поглибленні уявлень про валентну організацію речення, структурно-семантичні особливості поширювачів та механізми семантичної інтеграції в синтаксисі сучасної української мови. Практична цінність одержаних результатів полягає в їхній придатності для подальшого використання у навчальному, дослідницькому й прикладному аспектах.
