Дисертація присвячена комплексному дослідженні адміністративно-правових засад забезпечення статусу внутрішньо переміщених осіб та біженців в умовах дії воєнного стану в Україні. Актуальність теми дослідження визначається тим, що тривале збройне вторгнення російської федерації на територію України спричинило безпрецедентні процеси внутрішньої міграції населення. За даними міжнародних організацій, кількість внутрішньо переміщених осіб перевищує кілька мільйонів, що створює значне навантаження на систему державного управління, соціального забезпечення та правового регулювання. Водночас, проблема захисту прав біженців та ВПО виходить за межі суто національного контексту, адже Україна стала частиною глобальної дискусії щодо забезпечення прав людини в умовах воєнних конфліктів. Це підкреслює нагальну необхідність вдосконалення адміністративно-правових механізмів, які мають гарантувати не лише формальне визнання статусу таких осіб, але й реальну можливість користуватися соціальними, житловими та іншими правами. Таким чином, дослідження даної проблематики має не лише теоретичне, але й практичне значення, оскільки його результати можуть бути використані для розробки ефективних державних політик у сфері захисту прав людини.
У дисертації детально розглянуто теоретичні та правові засади адміністративно-правового статусу внутрішньо переміщених осіб та біженців, які виступають особливими категоріями суб’єктів адміністративного права. Важливим є те, що їхній правовий статус не може бути зведений лише до формального
закріплення у законодавстві, адже він відображає реальні соціальні процеси, що відбуваються в умовах воєнного конфлікту. У роботі підкреслюється, що в умовах воєнного стану зміст статусу цих осіб формується під впливом поєднання національних правових норм та міжнародних стандартів захисту прав людини, зокрема положень Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу 1967 року, а також практики Європейського суду з прав людини. Додатково зараховується специфіка функціонування органів державної влади в умовах кризи, коли адміністративні процедури часто потребують адаптації до надзвичайних обставин. Таким чином, статус ВПО та біженців розглядається як динамічна категорія, що постійно змінюється під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, включаючи політичні рішення, міжнародні зобов’язання та соціально-економічні виклики. Це дозволяє зробити висновок, що адміністративно-правове забезпечення даного статусу має комплексний характер і потребує системного підходу, який поєднує теоретичні напрацювання з практичними механізмами реалізації прав. У першому розділі дисертації здійснено ґрунтовний аналіз понятійного апарату та структури адміністративно‑правових норм, які визначають і регулюють статус внутрішньо переміщених осіб та біженців. Саме чіткість і системність правових дефініцій є передумовою для належного функціонування механізмів захисту прав людини в умовах воєнного стану. Визначення правового статусу цих категорій осіб у період збройної агресії проти України набуває особливого значення, адже воно не лише закріплює їхні права та обов’язки, але й формує основу для практичної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Адміністративно‑правові норми у сфері захисту ВПО та біженців мають комплексний характер: вони охоплюють питання реєстрації, надання соціальної допомоги, забезпечення житлом, доступу до медичних та освітніх послуг. В умовах воєнного стану ці норми повинні бути адаптовані до надзвичайних обставин, коли швидкість прийняття рішень та узгодженість дій різних органів влади стають критично важливими.
Ефективність визначення статусу залежить від узгодженості нормативно‑правових актів та відсутності колізій між ними. У дисертації наведено приклади, коли дублювання повноважень або не чіткість формулювань призводили до правової невизначеності, що ускладнювало реалізацію прав ВПО та біженців. Для забезпечення стабільності правового статусу необхідно не лише вдосконалювати законодавчу базу, але й створювати дієві механізми координації між центральними та місцевими органами влади.
Таким чином, перший розділ закладає теоретичну основу для подальшого дослідження, демонструючи, що адміністративно‑правові норми у сфері захисту ВПО та біженців є не статичними, а більше динамічними, і їхня ефективність визначається здатністю держави швидко реагувати на виклики воєнного часу.
Другий розділ дисертації присвячений аналізу нормативно‑правових та матеріально‑правових гарантій, які забезпечують реалізацію прав внутрішньо переміщених осіб та біженців як в Україні, так і в державах‑партнерах. Гарантії правового статусу цих категорій осіб мають багаторівневий характер: вони охоплюють як законодавчі положення, так і практичні механізми їх реалізації.
