У дисертації здійснено цілісний історико-педагогічний аналіз розвитку дистанційного навчання у закладах післядипломної педагогічної освіти України впродовж 1998–2020 рр. На основі аналізу нормативно-правових документів, наукових і методичних джерел та узагальнення практичного досвіду обґрунтовано теоретичні засади досліджуваної проблеми, визначено етапи, тенденції й особливості розвитку дистанційного навчання. Систематизовано наукові підходи до розуміння сутності дистанційного навчання, розкрито специфіку його впровадження в умовах цифровізації освіти, проаналізовано трансформацію змісту, форм і методів професійного розвитку педагогічних працівників.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній педагогічній науці комплексно досліджено ґенезу дистанційного навчання у закладах післядипломної педагогічної освіти України у 1998–2020 рр. Обґрунтовано три етапи його розвитку: І етап (1998–2003 рр.) – започаткування дистанційного навчання, формування нормативної бази та перших експериментальних практик використання ІКТ; ІІ етап (2004–2013 рр.) – інституалізація, розширення практики дистанційного навчання, створення освітніх ресурсів і платформ; ІІІ етап (2014–2020 рр.) – інтенсивна цифровізація, розвиток змішаного навчання, удосконалення електронних освітніх середовищ і впровадження гнучких моделей підвищення кваліфікації педагогів.
Виявлено закономірності розвитку дистанційного навчання, зокрема залежність його змісту та форм від рівня розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, потреб професійного розвитку педагогів і суспільних викликів, а також взаємозв’язок цифровізації освіти з трансформацією змісту, форм і методів підвищення кваліфікації педагогічних працівників.
Удосконалено трактування понять «дистанційне навчання», «післядипломна педагогічна освіта», «інформаційно-освітнє середовище закладу післядипломної освіти», «цифрова компетентність педагогічного працівника»; розвинено наукові підходи до періодизації розвитку дистанційного навчання, визначення особливостей його організації та функціонування інформаційно-освітнього середовища закладів післядипломної педагогічної освіти. Подальшого розвитку набули положення щодо модернізації післядипломної педагогічної освіти на засадах цифровізації, організації професійного розвитку педагогів у дистанційному та змішаному форматах, ролі цифрової компетентності сучасного педагога й впливу пандемії COVID-19 на інтенсифікацію розвитку дистанційного навчання.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його результатів для розроблення навчальних курсів із дистанційної педагогіки, історії освіти, програм підвищення кваліфікації педагогічних працівників, удосконалення освітніх програм закладів післядипломної педагогічної освіти та підготовки узагальнювальних праць з історії розвитку дистанційного навчання в Україні.
Нижню хронологічну межу дослідження – 1998 р. – визначено початком формування державної політики інформатизації освіти, переходом від поодиноких ініціатив окремих закладів вищої освіти до нормативного забезпечення розвитку дистанційного навчання. Прийняття Закону України «Про Національну програму інформатизації» створило передумови для використання комп’ютерних технологій в освіті, розвитку науково-освітніх телекомунікаційних мереж, забезпечення доступу до освітніх ресурсів і підготовки викладачів до використання нових цифрових інструментів.
Верхню межу – 2020 р. – обумовлено нормативним врегулюванням організації дистанційного навчання в умовах пандемії COVID-19. Накази Міністерства освіти і науки України № 466 від 16.04.2020 р. та № 1115 від 08.09.2020 р. визначили алгоритми організації дистанційного освітнього процесу, вимоги до цифрових платформ і забезпечення доступу педагогічних працівників до електронних освітніх ресурсів, що завершило досліджуваний етап становлення дистанційного навчання.
