АНОТАЦІЯ
Бурдяк Р. З. Зображення історії українського козацтва у першій половині XVIІ ст. у працях польських істориків кінця ХІХ ст. – 1939 р. – Кваліфікаційна робота на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 «Історія та археологія». Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Дрогобич, 2026.
Показано, що історія українського козацтва в першій половині XVII ст. була одним із важливих елементів польських студій над історичною українікою та минулим Речі Посполитої у працях дослідників, які працювали у період із кінця ХІХ ст. й до початку Другої світової війни. Вивчення даної проблематики відбувалися на тлі переходу польської історичної науки від постулатів позитивізму до ідей неоромантичної візії минулого, а також у період розвитку історичних студій у міжвоєнний період. На специфіку бачення польськими істориками минулого України та козацтва впливали й суспільно-політичні процеси у середовищі польського народу, що відбувались у бездержавні часи, визволення із під іноземного панування та у період відродження польської державності у період між двома світовими війнами. Іншим важливим фактором, який чинив вплив на бачення поляками історичної україніки, були польсько-українські відносини, що із кінця ХІХ ст. й до 1939 р. поступово загострювались. У свою ж чергу у подіях XVII ст. польські інтелектуали та широкі маси суспільства нерідко бачили приклади для порівняння у відносинах із українцями уже в кінці ХІХ та першій половині ХХ ст., намагались відшукати у них моделі поведінки, які могли б допомогти у вирішенні проблем уже їх сучасного життя. Визначено, що зацікавлення науковців історією козацтва в першій половині XVII ст. також були обумовлені необхідністю вивчення ролі Війська Запорізького у історії Речі Посполитої у період її найбільшої могутності, коли різко зростало значення козацтва як у суспільно-політичному життя полько-литовської держави, так і на міжнародній арені.
Встановлено, що у зображенні подій козацьких повстань 1620–1630-х рр. часто спостерігається безкритичне слідування за буквою польських історичних джерел у яких гіперболізувалися розміри козацьких сил та завданих повстанцям втрат. Здебільшого героїзувалися образи польських полководців та військ, яких зображали чесними, шляхетними самовідданими борцями, що рішуче перемагають набагато чисельнішого ворога й проявляють щодо нього акти гуманізму. Натомість у дусі історичних міфів повстанців показували варварськими масами безжальних різунів та грабіжників, що вирізнялись зрадливістю та боягузтвом. У працях деяких дослідників зустрічається замовчування фактів, які б в негативному світлі показували польське військо та полководців, підважували образ національних героїв, який використовувався для «зміцнення сердець» польського народу та задля виховання патріотизму. В загальних оцінках козацьких повстань історики бачили у них пролог до Хмельниччини, своєрідні перші спроби й тренування козаків у їх боротьбі проти Речі Посполитої. У підсумках намагались простежити їх загалом негативний для польсько-литовської держави результат, коли повністю ліквідувати небезпечні для неї сили не вдалося, глибинні причини конфлікту не були вирішені, а суперечності серед населення України лише загострились.
Ключові слова: історіографія, польська історична наука кінця ХІХ ст. – 1939 р., історія українського козацтва у першій половині XVII ст., історичний образ, історична свідомість, міф, шляхта, духовенство.
