Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі формування та реалізації кримінально-правової політики (далі – КПП) України; предметом – суб’єкти цієї політики. Метою дослідження є формування цілісної теоретичної концепції суб’єктів КПП як системи та обґрунтування на її основі напрямів оптимізації суб’єктного складу у взаємозв’язку з рекодифікацією кримінального законодавства й правом Європейського Союзу. Методологічну основу становить система загальнонаукових і спеціальнонаукових методів: діалектичного, застосованого наскрізно; системно-структурного та функціонального – для побудови системи суб’єктів; інституційного – для визнання суб’єктами колективних утворень; логіко-семантичного разом з аналізом і синтезом, індукцією й дедукцією, абстрагуванням і узагальненням – для розмежування суміжних понять, вироблення дефініції та класифікації; моделювання – для побудови моделей суб’єктного складу; формально-юридичного – для аналізу компетенції, повноважень і правового статусу; порівняльно-правового – при дослідженні наднаціональних і міжнародних суб’єктів, стандартів Європейського Союзу й Ради Європи, практики Європейського суду з прав людини та багаторівневого врядування. Теоретичні результати: розмежовано категорії «суб’єкт», «актор», «агент» та «учасник»; обґрунтовано трьохознакову модель суб’єкта (владно-компетенційна, функціональна та інституційна ознаки) і сформульовано авторську дефініцію суб’єкта через сукупність родових ознак замість перелікового підходу; побудовано двоярусну модель суб’єктного складу та багатовимірну класифікацію суб’єктів за чотирма неконкурентними критеріями; формування політики розкрито через три функціональні ролі – нормопроєктну, легітимаційну та рамкову; доведено, що суб’єкти реалізації є співтворцями політики; систему доповнено латентним (неформальним) виміром і поняттям квазісуб’єкта, а вертикальні зв’язки розкрито в парадигмі багаторівневого врядування. Наукова новизна: уперше запропоновано цілісну доктринальну концепцію суб’єкта КПП, багатовимірну класифікацію суб’єктів, латентний вимір системи з поняттям квазісуб’єкта, а також типологію дисфункцій системи із симетричним принципом їх подолання; удосконалено критерії розмежування із суміжними категоріями, характеристику суб’єктів формування та розуміння правової природи суб’єктів реалізації; дістали подальшого розвитку положення про мережевий і багаторівневий характер системи та концептуальні підходи до оптимізації суб’єктного складу. Практичні результати та галузь використання: сформульовано науково обґрунтовані пропозиції щодо оптимізації системи суб’єктів і подолання її дисфункцій (самообмеження законодавця, доказовість політики, рамково-законодавче впорядкування суб’єктного складу, деполітизація «інституцій-запобіжників», вбудований контроль). Результати придатні для використання у законопроєктній діяльності (насамперед у процесі рекодифікації кримінального законодавства), у правозастосовній діяльності органів кримінальної юстиції, у науково-дослідній роботі та в освітньому процесі.
