Хорошев М.І. Соціальний захист населення в умовах цифрової економіки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 – Економіка (галузь знань 05 – Соціальні та поведінкові науки). – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, Харків, 2025.
У дисертації здійснено комплексне теоретико-методологічне обґрунтування трансформації системи соціального захисту населення в умовах цифровізації та розроблено концептуальні й практичні засади її модернізації в Україні з урахуванням сучасних соціально-економічних викликів, міжнародного досвіду та умов воєнного стану. Соціальний захист розглянуто як багаторівневу інституційну систему управління соціальними ризиками, спрямовану на забезпечення гідного рівня життя, зменшення нерівності, підтримку людського потенціалу та соціально-економічної стійкості.
Систематизовано теоретичні підходи до визначення сутності соціального захисту та уточнено його місце в сучасній соціальній політиці. Обґрунтовано, що цифровізація трансформує механізми реалізації його функцій завдяки автоматизації, інтеграції даних, персоналізації та прогнозуванню соціальних ризиків. Розкрито необхідність переходу від переважно реактивної до проактивної моделі соціального захисту, за якої цифрові технології
використовуються для раннього виявлення ризиків і своєчасного надання підтримки.
Проаналізовано сучасний стан соціального захисту в Україні, його фінансове забезпечення, демографічні та пенсійні проблеми, а також вплив повномасштабної війни на структуру соціальних потреб. Визначено, що масове внутрішнє переміщення, зростання соціальної вразливості населення та навантаження на державні фінанси посилили потребу в адаптивній і технологічно інтегрованій системі соціального захисту. Обґрунтовано доцільність розвитку гібридної моделі, що поєднує державні гарантії з можливостями приватного сектору, міжнародних організацій і цифрових платформ за збереження координуючої ролі держави.
Досліджено цифровізацію соціального захисту України та роль Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, порталу «Дія», платформи
«єДопомога», електронних реєстрів та інтеграції державних сервісів із фінансовими установами. Встановлено, що цифрові інструменти сприяють скороченню бюрократичних процедур, підвищенню адресності та оперативності допомоги, прозорості використання ресурсів і зниженню ризиків дублювання виплат.
Здійснено порівняльний аналіз цифрової трансформації соціального захисту в Україні та зарубіжних країнах. Визначено, що результативність цифрових реформ залежить не лише від технологічного розвитку, а й від інституційної спроможності держави, нормативно-правового забезпечення, цифрової грамотності та суспільної довіри. Для України актуальними визначено інтеграцію реєстрів, електронну ідентифікацію, автоматичне призначення допомоги, розвиток дистанційного доступу до послуг, використання великих даних, штучного інтелекту та інших цифрових технологій.
Систематизовано ризики цифрової трансформації соціального захисту, серед яких цифрова нерівність, недостатня цифрова грамотність, проблеми захисту персональних даних і кібербезпеки, алгоритмічна дискримінація, інституційна фрагментація та недостатня інтеграція інформаційних систем. Обґрунтовано необхідність поєднання цифрових каналів із традиційними формами надання соціальних послуг для забезпечення інклюзивності системи.
Наукова новизна полягає в обґрунтуванні гібридної моделі соціального захисту України в умовах цифрової економіки; розробленні сценаріїв розвитку системи цифрових соціальних послуг до 2030 року; удосконаленні методики порівняльного аналізу моделей цифрової трансформації соціального захисту; систематизації сучасних викликів і ризиків цифровізації та механізмів їх нейтралізації; поглибленні теоретичних положень щодо впливу цифрових технологій на функції, принципи та інституційну архітектуру соціального захисту.
Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання під час формування державної соціальної політики, розроблення стратегій цифрової модернізації соціальної сфери, інтеграції державних реєстрів, удосконалення адміністрування соціальних програм і впровадження проактивних соціальних послуг. Доведено, що цифровізація має розглядатися не як самоціль, а як інструмент підвищення доступності, адресності, прозорості та стійкості соціального захисту.
Ключові слова: соціальний захист, цифровізація, соціальна політика, цифрові послуги, інклюзія, штучний інтелект, соціальні ризики, гібридна модель, цифрова трансформація, соціальна справедливість.
