Дисертацію присвячено зʼясуванню особливостей обмежування прав людини як діяльності держави зі звужування змісту і/або обсягу прав людини в умовах збройних конфліктів за матеріалами практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Метою дисертації є розробити теоретичну модель обмежування прав людини з огляду на конвенційні стандарти та перевірити її застосовність до правообмежувальної практики в умовах збройного конфлікту. Уперше запропоновано процесову модель функціонування національного механізму обмежування прав людини як послідовності стадій установлення, передумов і застосування обмежника, яку доповнює двостадійна модель механізму контролю (національний і субсидіарний конвенційний контроль). Обґрунтовано циклічний характер взаємодії цих механізмів: рішення ЄСПЛ про порушення Конвенції зобовʼязує державу за ст. 46 ЄКПЛ переглянути обмежники, повертаючи механізм на стадію установлення, тож ЄСПЛ є не лише субʼєктом контролю, а й субʼєктом, що визначає наперед зміст майбутніх обмежувальних стандартів. Систематизовано конвенційні засоби обмежування (обмежники) за нормативною структурою ЄКПЛ (абсолютні, відносні, обмежник-відступ за ст. 15, обмежник-застереження за ст. 57) та доведено, що вони перебувають у системних взаємозвʼязках, у яких серцевинними є обмежники ст. 2, 3, 4 і ч. 1 ст. 5 Конвенції, а в умовах збройного конфлікту обмежники діють кумулятивно. Заргументовано кваліфікацію збройного конфлікту як метамежі прав людини та розуміння відступу за ст. 15 ЄКПЛ як метаобмежника, що змінює не зміст окремого права, а нормативний режим дії всіх інших обмежників. Розмежовано юрисдикцію держави за ст. 1 Конвенції як фактичну владу над особами й територією і компетенцію ЄСПЛ за ст. 32 щодо тлумачення та застосування Конвенції, а також систематизовано підстави юрисдикційного звʼязку держави в умовах збройних конфліктів. Запропоновано розуміння дуалізму ролі держави-жертви збройної агресії, що є водночас обʼєктом агресії та обмежувачем прав людини на власній території, і обґрунтовано асиметрію конвенційного контролю у справах щодо агресії Російської Федерації проти України. Застосовність моделі перевірено на практиці ЄСПЛ щодо восьми збройних конфліктів за участю держав – сторін ЄКПЛ. На підставі виявлених вад сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства України з огляду на конвенційні стандарти.
Ключові слова
агресія, Європейська конвенція з прав людини, Європейський суд з прав людини, збройний конфлікт, міжнародне гуманітарне право, міжнародне право прав людини, обмежування прав людини, окупація, права людини, юрисдикція.
