Мусій О.І. Правове регулювання інноваційних інструментів в публічному управлінні. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081«Право». – Національний університет «Острозька академія», Острог, 2026.
Наукову працю присвячено комплексному дослідженню теоретичних та практичних аспектів впровадження інноваційних інструментів у сферу публічного управління, з’ясуванню їх правової природи, особливостей їх правової регламентації, практики застосування та ключової ролі у розвитку публічного управління в умовах цифровізації публічних послуг, розвитку інформаційного суспільства Україні та інтеграції до єдиного європейського цифрового простору. Вона заглиблюється в теоретико-правові, інституційні та практичні аспекти інтеграції таких інструментів в операційну діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування. Особливий акцент робиться на правовій основі електронного врядування, що гарантує прозорість, підзвітність, адміністративну ефективність, доступність публічних послуг, розширення громадянської участі та захист прав людини в цифровому середовищі.
Актуальність дослідження зумовлена швидким розвитком цифрових технологій та їх зростаючим впливом на процеси публічного управління. Нові системи, такі як цифрові платформи, електронні реєстри, ініціативи відкритих даних, рішення штучного інтелекту, системи електронного документообігу, системи цифрової ідентифікації, інструменти електронної демократії та державні цифрові сервіси, випередили традиційні регуляторні механізми. Як наслідок, органи державної влади та місцевого самоврядування часто стикаються з проблемами, коли передові технологічні інновації активно використовуються без належної правової чіткості щодо їхнього статусу, процедурних гарантій, сфери застосування, механізмів забезпечення підзвітності та наслідків для прав громадян.
Наукове значення та внесок дисертації полягає у розробці цілісного правового розуміння інноваційних інструментів як окремого та складного об'єкта публічно-правового регулювання, а не як сукупності окремих технологічних рішень. У дослідженні систематизовано теоретико-правові основи електронної демократії, електронного документообігу, цифрових державних послуг, електронних реєстрів, відкритих даних, цифрової ідентичності, штучного інтелекту та кібербезпеки, а також розкрито їхній взаємозв'язок у рамках єдиної системи цифрового публічного управління.
Внесок у правову науку також полягає в обґрунтуванні подвійної правової природи інновацій, уточненні критеріїв розмежування інновацій державного сектору від інновацій приватного сектору та формулюванні комплексу принципів і регуляторних напрямків подальшого розвитку законодавства України, зокрема й в умовах правового режиму воєнного стану. Запропоновані висновки збагачують доктрину адміністративного та публічного права, створюють концептуальну основу для подальших досліджень цифрового управління та можуть бути використані в законотворчості, правоохоронній
діяльності, реформуванні публічного управління, професійній підготовці та наближенні законодавства України до європейських правових стандартів.
Ключові слова: інноваційні інструменти, публічне управління, права людини, верховенство права, цифровізація, електронне урядування, учасницька демократія, електронний документообіг, комунікативна компетентність, штучний інтелект, кібербезпека, віртуальні активи, цифрове судочинство, євроінтеграція, місцеве самоврядування, територіальна громада, громадянське суспільство, воєнний стан.
