Дисертаційне дослідження присвячене філософському аналізу трансформації світоглядної парадигми під впливом штучного інтелекту та розробці концептуального апарату для осмислення цієї трансформації. Актуальність роботи зумовлена тим, що сучасні системи машинного навчання, великі мовні моделі, генеративні алгоритми й автономні агенти не лише змінюють практики людської діяльності, а й проблематизують фундаментальні категорії антропоцентричного світогляду: інтелект, свідомість, агентність, творчість, відповідальність і знання.
Метою дослідження є комплексний філософський аналіз зміни світоглядної парадигми під впливом ШІ та визначення її онтологічних, епістемологічних, аксіологічних і праксеологічних наслідків. Методологічну основу становлять концепція наукових революцій Т. Куна, герменевтична традиція Г.-Ґ. Ґадамера і П. Рікера, феноменологія техніки М. Гайдеґґера та Д. Іде, акторно-мережева теорія Б. Латура, філософія свідомості й сучасна етика ШІ. Застосовано методи історизму, компаративний, феноменологічний, герменевтичний та системно-структурний аналіз.
Установлено, що світоглядна парадигма є системною єдністю онтологічного, епістемологічного, аксіологічного та праксеологічного компонентів. Історичний аналіз переходів від космоцентризму через теоцентризм і антропоцентризм до сучасної плюралістичної парадигми дав змогу визначити механізми парадигмальних змін: накопичення аномалій, появу альтернативної концептуальної схеми та соціокультурні трансформації. Сучасний стан визначено як «парадигму-в-кризі», у межах якої ШІ виступає одним із ключових каталізаторів подальшого зсуву.
Виявлено чотири філософські виклики, пов’язані із ШІ: онтологічну неоднозначність систем, що не вкладаються у класичну дихотомію суб’єкт/об’єкт; епістемічну непрозорість нейронних мереж; дифузію відповідальності у гібридних системах людина–ШІ; емерджентну креативність, що проблематизує межу між творчим актом і обчислювальним процесом. Визначено чотири механізми світоглядної трансформації: перформативну адаптацію, епістемічну делегацію, нормативне зрушення та онтологічну реконфігурацію. Їх взаємодія формує парадигмальний дрейф — поступову зміну базових координат людського світосприйняття.
Наукова новизна полягає в розробленні концепцій герменевтики непрозорості, алгоритмічної субстанційності та уточненні моделі розподіленої агентності. Герменевтика непрозорості пропонує інтерпретувати результати алгоритмічних систем через патерни їхньої поведінки, застосовуючи калібровану довіру, ітеративну верифікацію, контекстуалізацію та метакогнітивну рефлексію. Алгоритмічна субстанційність описує ШІ як квазі-агента з каузальною ефективністю без феноменальної свідомості, який не редукується ані до простого інструмента, ані до повноцінного суб’єкта. Модель розподіленої агентності пояснює дію в людсько-машинних системах як результат взаємодії людей, алгоритмів, даних та інфраструктури й обґрунтовує перехід від індивідуальної провини до диференційованої колективної підзвітності.
Досліджено когнітивну гібридизацію та формування «екзокортексу» — зовнішніх когнітивних структур, інтегрованих із ШІ. Показано, що епістемічна делегація змінює структуру пізнання та людської ідентичності, а традиційні інтелектуальні чесноти доповнюються алгоритмічною грамотністю, критичним промптингом та епістемічним розсудженням. Проаналізовано проблему узгодження цінностей, алгоритмічну справедливість, епістемічну несправедливість і розподілену відповідальність.
Практичне значення результатів полягає у можливості їх застосування в освіті, праві, медицині та публічному управлінні для формування алгоритмічної грамотності, регуляторних підходів, принципів відповідального використання ШІ й розподілу відповідальності за алгоритмічні рішення. Обґрунтовано, що трансформація під впливом ШІ має ознаки антропологічної парадигмальної зміни. Її визначальною рисою є гібридність: не заміщення людського машинним, а формування нових способів людсько-машинної коеволюції, що змінюють способи буття, пізнання, дії та формування цінностей.
