У дисертації виконано теоретичне узагальнення результатів досліджень і запропоновано науково обґрунтоване вирішення актуального завдання, спрямованого на вдосконалення агротехнологічних заходів вирощування ріпаку озимого в умовах Північного Степу України. Удосконалення досягнуто шляхом оптимізації строків сівби, норми висіву, системи азотного живлення та застосування регуляторів росту з урахуванням мінливості гідротермічних умов і генотипових особливостей сучасних гібридів. Метою роботи є підвищення урожайності та стабільності насіннєвої продуктивності ріпаку озимого, а також поліпшення якісних показників насіння і економічної ефективності технології в зоні ризикованого землеробства.
У дисертації доведено, що осіннє застосування регуляторів росту у фазі 4–5 справжніх листків (BBCH 14–15) є ефективним агротехнологічним прийомом стабілізації морфофізіологічного стану рослин та компенсації погодних стресів.
У дослідженнях застосовували загальноприйняті польові та лабораторні методи. Обробку результатів виконували з використанням методів математичної статистики, зокрема дисперсійного, кореляційного та регресійного аналізу, що забезпечило надійність отриманих висновків.
У процесі експерименту встановлено, що оптимальні морфобіологічні параметри та високі показники продуктивності ріпаку озимого формуються при сівбі 10–20.09 нормою 0,7 млн шт/га. За таких умов температура ґрунту для проростання підтримується на рівні 14–17 °С, забезпечується достатня інтенсивність ростових процесів без переростання, формується розетка з високою часткою збереження (84–87%) і стабільний потенціал весняного відновлення. Збільшення густоти понад 0,7 млн шт./га або надто ранні строки сівби знижували продуктивність і економічну ефективність вирощування культури.
Доведено, що оптимізація азотного живлення у межах 120–150 кг/га із розподіленим внесенням є доцільною для формування високопродуктивних і ресурсно ощадних агроценозів: дворазове внесення N150 (N90+N60) забезпечувало урожайність 4,17 т/га проти 2,47 т/га без азоту, підвищувало вміст білка до 22,1% і забезпечувало найвищі економічні показники (умовно-чистий прибуток 56,7 тис. грн/га, рентабельність 152,7%). Подальше зростання доз азоту понад 150 кг/га не забезпечувало істотного приросту врожайності або економічної вигоди.
Показано, що погодні умови осіннього періоду формують межі реалізації потенціалу культури, визначаючи стартові морфологічні відмінності та подальшу силу весняного відновлення. За посушливого сценарію (ІПР 70–75%) знижувалася маса рослин, зростала висота точки росту, а перезимівля падала до 58–81 %. Регулятори росту частково компенсували погодні стреси та забезпечували приріст урожайності 0,47–0,65 т/га; кореляційний аналіз підтвердив прогностичну цінність маси рослин восени, діаметра кореневої шийки та індексу весняного відновлення (r до 0,83), а регресійна модель пояснила 87 % варіації врожайності. Серед досліджених генотипів найвищу стабільність продуктивності за жорсткого стресу забезпечував гібрид Темптейшн.
В результаті науково обґрунтовано, що раціональне управління основними елементами технології (строки сівби 10–20.09, норма висіву 0,7 млн шт/га, оптимізоване азотне живлення 120–150 кг/га із розподіленим внесенням та осіннє застосування регуляторів росту) забезпечує підвищення урожайності, поліпшення якісних показників насіння та зростання економічної ефективності вирощування ріпаку озимого в умовах Північного Степу України.
