Дисертація присвячена дослідженню синергії традиційних і цифрових художніх практик в образотворчому мистецтві України кін. ХХ – поч. ХХІ ст. Цифрові технології змінили усі етапи творчого процесу – від концептуалізації та формотворення до репрезентації й рецепції мистецького твору. Водночас традиційні художні практики не були витіснені, а набули нових форм взаємодії з цифровим середовищем, де традиційне й цифрове функціонують як взаємодоповнювальні складові єдиного художнього процесу. Саме тому синергія стала однією з визначальних тенденцій розвитку українського образотворчого мистецтва, а в умовах російсько-української війни – важливим засобом представлення української культури та утвердження національної ідентичності.
У першому розділі проаналізовано фахову літературу з проблематики цифрового мистецтва, наведено джерельну базу та обґрунтовано методологію дослідження. Встановлено, що проблема синергії традиційних і цифрових художніх практик та її національна специфіка залишаються лакуною у вітчизняному мистецтвознавстві. Уточнено ключові поняття та сформульовано авторське визначення «синергії традиційних і цифрових художніх практик» як форми взаємодії традиційних і цифрових художніх практик, що зі збереженням їхньої автономії породжує нову художню якість, недосяжну для кожної з них окремо.
У другому розділі простежено генезу й еволюцію цифрового мистецтва у світовому та українському контекстах і виокремлено чотири етапи його розвитку: перший етап (1950–1970-ті) – формування фундаментальної форми синергії між художнім мисленням митця і логікою обчислювального процесу, де художник – автор системи правил, а машина – їх виконавець; другий етап (1980–1990-ті) – становлення українського цифрового мистецтва завдяки формуванню інституційної моделі та інтеграція цифрових технологій у традиційні практики через появу графічних редакторів і планшетів; третій етап (2000–2010-ті) – утвердження цифрового мистецтва як самостійного напряму через розвиток фестивалів, мистецьких лабораторій і міжнародних обмінів; четвертий етап (2010–2026) – органічне включення синергії в художню практику внаслідок демократизації цифрових інструментів і трансформації артринку. Виявлено, що трансформація художніх практик під впливом цифрових технологій зумовила появу нових естетичних категорій – глітчу, піксельної та постцифрової естетики, інтерактивності й імерсивності, де технічне обмеження, цифровий збій і взаємодія з глядачем набувають художньої цінності. Водночас інтеграція цифрових практик у виставковий простір зумовила переосмислення ролі куратора, середовища та глядача.
У третьому розділі розроблено типологію форм синергії традиційних і цифрових художніх практик, що охоплює три типи: пластична синергія – реалізується на рівні художньої форми через технологічну трансформацію матеріалу, композиції, інструменту та пластичної організації традиційного твору, без зміни концептуального змісту; концептуальна синергія – виникає на рівні ідеї, коли авторська концепція ґрунтується на виявленні структурної спорідненості або протиставленні традиційних і цифрових художніх практик чи розкритті художнього потенціалу нехудожніх інструментів; середовищна синергія – виникає на просторовому та рецептивному рівнях через взаємодію фізичного й цифрового просторів, які утворюють єдине художнє середовище, що стає частиною авторського висловлювання. Водночас типи синергії можуть поєднуватися в межах одного твору, однак один із них завжди є домінуючим. Практичне втілення типології підтверджено мистецтвознавчим аналізом творів українських митців кін. ХХ – поч. ХХІ ст. Окрім того, визначено національну специфіку синергії традиційних і цифрових художніх практик в Україні, зумовлену чотирма чинниками: унікальна інституційна модель становлення цифрового мистецтва сприяла осмисленому розвитку синергії; соціально-політичний контекст зумовив використання синергії як засобу переосмислення історичної пам’яті, травматичного досвіду та національної ідентичності; орнаментальна і декоративна традиція українського народного мистецтва стала основою виявлення спільних структурних принципів традиційної й цифрової художніх систем; формування індивідуальних авторських стратегій синергії утвердило її як свідомий принцип авторської практики багатьох митців.
Змістовні висновки, які узагальнюють результати дослідження, відповідають визначеним позиціям наукової новизни, меті та завданням дисертації.
