У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення наукового завдання щодо розвитку ВПП країн світу в умовах глобальної цифрової трансформації. Обґрунтовано засади цифровізації оборонно-промислового сектору, визначено роль цифрових технологій у підвищенні ефективності ВПК, систематизовано ризики глобальної діджиталізації та розроблено рекомендації щодо цифрової модернізації ВПК України в умовах війни та повоєнного відновлення.
У ході дослідження розроблено концептуальний підхід до трактування ВПП як динамічної, багаторівневої та адаптивної стратегічної системи, що визначається взаємодією економічних, технологічних, інституційних і безпекових чинників. Обґрунтовано, що в умовах глобальної цифрової трансформації ВПП доцільно розглядати не як статичну сукупність ресурсів, а як архітектуру спроможностей, ключовою характеристикою якої є здатність адаптуватися до змін воєнно-політичного середовища, технологічних інновацій та глобальних ланцюгів створення вартості. Визначено важливість експортно-логістичного виміру та техноекономічного суверенітету для стратегічного розвитку.
Доведено, що ВПП держави є багатовимірною категорією, яка охоплює виробничі, технологічні, інституційні та кадрові складові. Досліджено трансформацію оборонної промисловості під впливом цифровізації у високотехнологічну систему, орієнтовану на гнучкість, швидкість реагування та інтероперабельність. Обґрунтовано системоутворюючу роль цифрових технологій у розвитку оборонно-промислового сектору. Інтеграція ІКТ, цифрових двійників, штучного інтелекту та аналітики великих даних підвищує ефективність виробництва, точність прогнозування та якість управлінських рішень.
Оцінка сучасного стану цифровізації виробництва воєнної техніки засвідчила високий рівень інтеграції технологій Industry 4.0 у провідних країнах світу. Процес цифрової трансформації має асиметричний характер і залежить від економічного розвитку та інституційної спроможності держав. Аналіз військової логістики та систем управління показав формування нової моделі ведення бойових дій, де вирішальними є швидкість обробки даних, ситуаційна обізнаність і мережева взаємодія.
На основі аналізу глобальних тенденцій та узагальнення міжнародного досвіду цифрової безпеки доведено, що поглиблення цифровізації супроводжується новими технологічними, організаційними та безпековими викликами. Основними ризиками є кіберзагрози, технологічна залежність від зовнішніх постачальників, дефіцит кадрів, уразливість цифрової інфраструктури та правові й етичні проблеми застосування штучного інтелекту й автономних систем. Підтверджено, що кіберпростір сформувався як арена воєнних дій, а захист військових інформаційних систем потребує багаторівневої архітектури кіберстійкості.
Виявлено, що цифровізація ВПК України стримується інституційними, фінансовими, кадровими й технологічними обмеженнями, високими кіберризиками та недостатньою інтегрованістю цифрової інфраструктури. В умовах воєнного стану додатковими бар’єрами є нестабільність ресурсного забезпечення, потреба в масштабуванні виробництва та захисті критичної інфраструктури.
На основі узагальнення світових тенденцій запропоновано стратегічні орієнтири розвитку, що базуються на принципах інтероперабельності, кіберстійкості, технологічного суверенітету, розвитку людського капіталу та інтеграції цифрових рішень у межах єдиної оборонної екосистеми. Обґрунтовано необхідність збалансування інноваційного розвитку з вимогами стратегічної безпеки та розбудови власної технологічної й виробничої бази. Реалізація орієнтирів сприятиме формуванню стійкої, конкурентоспроможної та експортноорієнтованої моделі ВПК в умовах глобальної конкуренції та гібридних загроз.
Для України визначено ключові напрями подальшої цифрової трансформації оборонно-промислового сектору в умовах війни та відновлення. Запропоновано комплексний механізм цифровізації ВПК, який передбачає нормативне закріплення стратегічних орієнтирів, інтеграцію цифрових платформ, упровадження PLM, ERP, MES та цифрових двійників. Складовими механізму визначено розвиток кадрового потенціалу, підвищення цифрових компетентностей, посилення кіберзахисту, стимулювання інновацій та взаємодію держави, оборонних підприємств, науки й технологічних компаній.
Доведено, що реалізація механізму є стратегічною умовою підвищення стійкості й ефективності ВПК України, зміцнення його технологічної незалежності, розвитку інноваційного потенціалу та розширення присутності на міжнародних ринках. Поєднання цифрових технологій, інституційних реформ, розвитку людського капіталу, кіберстійкості та міжнародної кооперації створює передумови для сучасної оборонної промисловості, здатної реагувати на безпекові виклики та стати драйвером економічного відновлення України.
