У дисертації здійснено комплексне дослідження теоретико-правових засад права пацієнта на отримання медичної допомоги як самостійного, багаторівневого й динамічного феномена сучасної правової реальності. Робота присвячена з’ясуванню природи права пацієнта на медичну допомогу, його місця в системі прав людини, особливостей правового регулювання у сфері охорони здоров’я, а також механізмів його забезпечення, реалізації та захисту в умовах реформування національної системи охорони здоров’я, цифровізації, воєнного стану та євроінтеграційних процесів. Актуальність теми обґрунтовується тим, що право на медичну допомогу належить до фундаментальних соціальних прав людини, закріплених як у міжнародно-правових актах, так і в Конституції України, однак між його нормативним визнанням і реальною можливістю ефективної реалізації в Україні досі зберігається істотний розрив.
У роботі доведено, що право пацієнта на отримання медичної допомоги має складну міжгалузеву природу і не може розглядатися винятково як елемент галузевого медичного права. Воно перебуває на перетині теорії держави і права, конституційного, цивільного, адміністративного, інформаційного та міжнародного права, а також безпосередньо пов’язане з правом на життя, правом на охорону здоров’я, правом на людську гідність, правом на приватність, правом на інформацію та правом на ефективний юридичний захист. Обґрунтовано, що сучасне розуміння цього права повинно виходити з пацієнтоцентричної моделі, в межах якої пацієнт є не пасивним об’єктом медичного втручання, а повноправним суб’єктом правовідносин, наділеним правом на вибір лікаря та методу лікування,
інформовану згоду, відмову від медичного втручання, конфіденційність, безпеку, якість та доступність медичної допомоги.
Перший розділ «Право пацієнта на отримання медичної допомоги: історіографічні та методологічні аспекти» присвячений дослідженню гносеологічних засад, філософських та етико-правових підвалин, а також поняття та природи правового регулювання права пацієнта на отримання медичної допомоги. У межах цього розділу здійснено ґрунтовний історико-правовий аналіз еволюції права на медичну допомогу, починаючи від звичаєвих та релігійно-моральних форм медичної практики в Давньоруській державі, через античні засади медичної етики, середньовічний синтез медичних знань, литовсько-польський та козацький періоди, до формування державних систем охорони здоров’я. Філософське обґрунтування спирається на дискурс між егалітарним (Дж. Ролз) та лібертаріанським (Р. Нозік) підходами до справедливого розподілу обмежених медичних ресурсів та концепцію чотирьох принципів біоетики – автономії, незаподіяння шкоди, благодійності та справедливості.
У другому розділі «Механізм забезпечення права пацієнта на отримання медичної допомоги» досліджено механізм забезпечення даного права як цілісну систему медико-правових норм, юридичних фактів, правовідносин, інституцій та правозахисних інструментів. Проаналізовано системно-структурні елементи цього механізму та нормативно-інституційну модель забезпечення права пацієнта на медичну допомогу в Україні, зокрема роль конституційних положень (статті 3, 27, 28, 49 Конституції України), Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» 2017 року, а також Програми медичних гарантій, механізму фінансування через НСЗУ, інституту вільного вибору лікаря, інформованої згоди та Електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ). У розділі визначено системні виклики реалізації права на медичну допомогу – нерівномірний територіальний доступ до медичних послуг, недостатній рівень фінансування, низький рівень правової культури, формальний підхід до стандартів якості та відсутність ефективних юрисдикційних механізмів захисту прав пацієнтів.
Третій розділ «Стандарти розвитку права пацієнта на медичну допомогу: порівняльно-правовий аспект» присвячений порівняльно-правовому аналізу європейських моделей гарантування права пацієнтів, дослідженню структури механізму забезпечення права пацієнта в країнах ЄС, а також формулюванню шляхів удосконалення національного механізму у контексті євроінтеграційних процесів. Проаналізовано моделі медичного страхування Бісмарка та Беверіджа, механізми реімбурсації та корпоративного самоуправління на прикладах Німеччини, Франції, Польщі та Словаччини, а також обґрунтовано необхідність гармонізації українського законодавства з acquis communautaire ЄС.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній теорії держави і права комплексних, системних і міждисциплінарних досліджень, у яких на основі інтеграції філософсько-правових, історичних, нормативних та євроінтеграційних підходів розроблено новітню концепцію механізму забезпечення права пацієнта на отримання медичної допомоги в умовах сучасних викликів.
