У дисертації теоретично й емпірично досліджено психологічні особливості комунікативної толерантності майбутніх фахівців соціономічної сфери. Актуальність дослідження зумовлена специфікою професій «людина-людина», що потребують прийняття індивідуальності співрозмовника, розуміння його емоцій, регуляції власних реакцій, конструктивного розв’язання суперечностей і гнучкості комунікативної поведінки.
Уточнено зміст понять «толерантність» і «комунікативна толерантність», систематизовано підходи до їх сутності, структури, функцій та рівнів прояву. Комунікативну толерантність розглянуто як прояв загальної толерантності у спілкуванні, що охоплює поведінку, установки, мотиви, цінності, емоційні реакції та способи осмислення ситуації взаємодії.
Авторське визначення комунікативної толерантності майбутніх фахівців соціономічної сфери розкриває її як інтегральну властивість особистості, що виявляється у здатності приймати індивідуально-психологічні особливості інших, зберігати конструктивність взаємодії та регулювати власну поведінку. Вона передбачає визнання права іншого на власну позицію, прийняття його емоційних і поведінкових проявів, відмову від категоричного оцінювання та прагнення змінювати партнера, регуляцію негативних емоцій і підтримання гнучкого діалогу за наявності суперечностей.
Обґрунтовано чотири взаємопов’язані компоненти: когнітивний - розуміння індивідуальних відмінностей, прийняття альтернативних поглядів і відмова від категоричних оцінок; емоційний - емпатійність, прийняття переживань іншого, врівноваженість і регуляція негативних реакцій; діяльнісний - конструктивні й гнучкі стратегії поведінки з урахуванням особливостей співрозмовника; мотиваційно-ціннісний - мотиви, установки та цінності поваги, прийняття, взаємності й рівноправного діалогу. Визначено регулятивну, комунікативну й адаптивну функції, ситуативний, типологічний, професійний і загальний рівні прояву.
Розроблено програму емпіричного дослідження. Вибірку склали 278 здобувачів Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» та Міжнародного університету, які готуються до професій з інтенсивною міжособистісною взаємодією. Психодіагностика охопила вивчення комунікативної толерантності, толерантності до невизначеності, емоційності, саморозвитку, самоактуалізації, соціо-емоційної компетентності й базових властивостей особистості. Розроблено авторську анкету «Якісні показники комунікативної толерантності», яка пройшла експертне оцінювання та апробацію.
Встановлено взаємозв’язки комунікативної толерантності з емоційністю, емпатією, саморозвитком, самоактуалізацією, толерантністю до невизначеності, локусом контролю, соціо-емоційною компетентністю й базовими рисами особистості. Виявлено від’ємні кореляції комунікативної інтолерантності із ціннісною зрілістю, компетентністю у часі, позитивним уявленням про природу людини, пізнавальними потребами, креативністю, відкритістю до досвіду, співробітництвом, самодисципліною та відповідальністю. Окремі компоненти толерантності додатно пов’язані з потребою й умовами саморозвитку, компетентністю у часі, контактністю, самоприйняттям, співробітництвом і сумлінністю. Сумлінність найбільш послідовно пов’язана з когнітивним, емоційним і діяльнісним компонентами, співробітництво з емоційним прийняттям партнера та меншою схильністю змінювати його. Загальний показник соціо-емоційної компетентності, самоусвідомлення, самокерування, соціальне керування й самоефективність від’ємно пов’язані з комунікативною інтолерантністю. Соціо-емоційна обізнаність і соціо-емоційне усвідомлення додатно пов’язані з емоційним компонентом толерантності.
Визначено психологічні особливості груп із різною комунікативною толерантністю. Особи з високим рівнем характеризуються емоційною стійкістю, соціальною активністю, відкритістю до досвіду й альтернативних позицій, доброзичливістю, довірою, відповідальністю, самодисципліною та готовністю до співпраці й психолого-педагогічного спілкування. Розвинені самоусвідомлення, самокерування, соціальне управління й самоефективність сприяють прийняттю індивідуальності іншого, регуляції емоцій, розпізнаванню соціо-емоційних сигналів і гнучкому коригуванню поведінки.
Особи з низьким рівнем комунікативної толерантності менш емоційно стійкі, соціально стриманіші, менш відкриті до альтернативних поглядів, виявляють нижчу довіру та більшу орієнтацію на власні стандарти оцінювання партнерів. Їм властиві труднощі прийняття індивідуальності іншого, подолання категоричності, регуляції негативних переживань і поведінкової адаптації. Неузгодженість складових соціо-емоційної компетентності може виявлятися у розриві між розпізнаванням емоційних сигналів та їх конструктивним використанням у спілкуванні.
Перспективи досліджень: вивчення механізмів і детермінант комунікативної толерантності, розширення професійних та вікових меж вибірки, розроблення й апробація програми її цілеспрямованого розвитку в майбутніх фахівців соціономічної сфери.