У дисертації здійснено комплексне дослідження особливостей призначення покарання за злочини проти основ національної безпеки. Проаналізовано санкції окремих складів злочинів з урахуванням законодавчих змін, запроваджених в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, узагальнено судову практику застосування цих санкцій, виявлено основні тенденції та проблеми призначення покарання за такі кримінальні правопорушення. Обґрунтовано напрями подолання встановлених проблем, запропоновано рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства та формування узгоджених і послідовних підходів у судовій практиці.
Дослідження проведено в умовах трансформації законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти основ національної безпеки, коли суспільний запит на справедливість є особливо високим, що зумовило потребу переосмислення підходів до призначення покарання за такі злочини з огляду на забезпечення його адекватності та пропорційності.
Розділ 1 присвячено комплексному аналізу покарань за злочини проти основ національної безпеки України з огляду на сучасні законодавчі зміни та сформовану судову практику призначення покарання. У цьому розділі досліджено законодавчі підходи до формування санкцій окремих складів злочинів, виявлено певні неузгодженості між визначеним законодавцем видом та розміром покарання та ступенем суспільної небезпечності відповідного прояву злочинної поведінки. Виявлено, що запроваджене в ч. 1 та 2 ст. 111-1 КК України як безальтернативного основного покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю не сприяє досягненню мети покарання, зокрема, при призначенні особам, які вчинили зазначені кримінально протиправні діяння, але при цьому, жодних посад не обіймали. Надмірну суворість покарання за ч. 6 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років виявлено при порівнянні з іншими покараннями за вчинення колабораційної діяльності та покараннями за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених іншими розділами Особливої частини КК України. Певні зауваження в контексті правозастосування викликає покарання, передбачене санкціями ч. 2 ст. 111 КК України та ч. 8 ст. 111-1 КК України, у виді довічного позбавлення волі в альтернативі лише з позбавленням волі на 15 років. Такий підхід до конструювання санкції створює ситуацію, за якої суд фактично позбавлений можливості вибору пропорційного та адекватного покарання особам, які його вчинили. Також встановлено, що колабораційна діяльність за ч. 7 ст. 111-1 КК України, а також злочинні діяння, передбачені ч. 3 ст. 114-2 КК України, характеризуються ознаками конкуренції із окремими проявами (формами вчинення) державної зради, але водночас передбачають значно менше покарання, хоча становлять підчищену суспільну небезпечність і завдають істотної шкоди національній безпеці. Це викликає сумніви щодо виправданості та доцільності такого пом’якшення, тим більше з огляду на умови воєнного стану.
Не менш дискусійною із позицій узгодженості є такі норми КК України як ст. 111-2, яка майже повністю дублює зміст ч. 4 ст. 111-1, створює колізію з більшістю інших частин ст. 111-1, а конкурує із ст. 111. Більше того, недоліком санкції ст. 111-2 КК України є її надмірна суворість у порівнянні із злочинами проти основ національної безпеки, які менш суспільно небезпечні.
У межах цього розділу встановлено також ключові тенденції та особливості, що сформувалися у правозастосовній практиці призначення покарання за злочини проти основ національної безпеки за умов збройної агресії та воєнного стану.
Встановлено, що призначення покарання за такі злочини характеризується відсутністю узгодженого та послідовного підходу. Обрання виду й розміру покарання значною мірою залежить від процесуальної форми здійснення судового
розгляду, зокрема від того, чи ухвалюється вирок у загальному порядку, чи в порядку спеціального досудового розслідування (in absentia), що перешкоджає досягненню адекватності та пропорційності покарання.
Суди демонструють різні підходи до оцінки особи винного, а також до врахування обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання. В одних випадках такі обставини визнаються юридично значущими та належним чином враховуються при індивідуалізації покарання, тоді як в інших – за подібних фактичних обставин – вони ігноруються або мають формальний характер.
У Розділі 2 на підставі аналізу вибірки обвинувальних вироків детально досліджено особливості призначення покарання за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 111, 111-1, 111-2, 114-1 та 114-2 КК України: які фактори суди враховують при виборі виду та розміру санкції, наскільки послідовно дотримуються принципи індивідуалізації та диференціації кримінальної відповідальності.
Встановлено, що надмірна суворість та безальтернативність окремих санкцій (зокрема ч. 2 ст. 111 і ч. 6 ст. 111-1 КК України) істотно звужує межі суддівського розсуду при призначенні покарання та обмежує можливості його індивідуалізації.