Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення кримінально-правової політики (далі – КПП) України; предметом – методи цієї політики. Метою дослідження є формування цілісного теоретичного уявлення про методи КПП як замкнений за предметною ознакою ряд цілеспрямованих операцій над нормативно визначеними обсягами злочинного, караного і кримінальної відповідальності та обґрунтування на цій основі критерію вибору методу і критерію його дієвості. Методологічну основу становить система загальнонаукових і спеціальнонаукових методів пізнання, застосованих відповідно до предмета й завдань дослідження; розмежування методів пізнання і методів політики є при цьому одним із результатів роботи. Провідними є діалектичний, історико-правовий, логіко-семантичний, системно-структурний, функціональний, формально-юридичний (догматичний) і порівняльно-правовий методи, а також класифікація і моделювання. Теоретичні результати: метод КПП відмежовано від суміжних категорій понятійного ряду – напряму, засобу, форми, рівня і принципу – п'ятьма розрізняльними ознаками, нерівнозначними за роллю; визначено ознаки методу (родову, засадничу, предметну і результативну) і на їх підставі сформульовано авторську дефініцію, за якою метод КПП є цілеспрямованою операцією уповноваженого суб'єкта, що здійснюється за власною підставою і власними засадами, має предметом нормативно визначений обсяг злочинного, караного і кримінальної відповідальності та завершується нормативною зміною цього обсягу; методи КПП відмежовано від методів пізнання, правового регулювання, забезпечення і державного управління за предметною і результативною ознаками; побудовано класифікацію методів за предметом впливу і напрямом зміни обсягу та доведено закритість переліку шістьма одиницями у трьох парах – криміналізація і декриміналізація, пеналізація і депеналізація, диференціація й уніфікація кримінальної відповідальності; установлено, що ряд методів один, а ряд методів, властивих лише стадії застосування закону, порожній, звідки запропоновано наскрізну назву «методи здійснення кримінально-правової політики»; індивідуалізацію кримінальної відповідальності визначено як простір розсуду, що його операція над обсягом лишає правозастосувачеві; показано, що симетрія пари методів не є повною. Наукова новизна: уперше визначено ознаки методу КПП і запропоновано авторську дефініцію через сукупність цих ознак; запропоновано класифікацію методів за предметом впливу і напрямом зміни обсягу з доведенням закритості переліку; установлено, що ряд методів КПП один, а ряд методів, властивих лише стадії застосування закону, порожній; запропоновано критерій вибору методу і критерій його дієвості з розмежуванням недієвості, незастосованості й деформації норми. Удосконалено розмежування методу з напрямом, засобом, формою, рівнем і принципом; відмежування методів КПП від методів пізнання, правового регулювання, забезпечення і державного управління; визначення меж ряду методів; характеристику парності методів. Дістали подальшого розвитку уявлення про становлення категорії «метод кримінально-правової політики» в українській доктрині та положення про взаємодію КПП із суміжними складовими політики у сфері боротьби зі злочинністю і про її зовнішній вимір. Практичні результати та галузь використання: критерій вибору методу дає правило, яке відносить потрібну зміну до конкретної операції, а критерій дієвості – спосіб перевірити, чи операція дала результат, і відрізнити недієвість норми від її незастосованості, що потребують різних засобів виправлення.