Макаренко Г. Г. Музика - як метамистецтво в ірраціоналістичній естетиці ХІХ століття.

Дисертація присвячена аналізу музичного мистецтва в контексті ірраціоналістичної філософії XIX століття. Визначаючи ірраціоналізм як відповідь на кризу традиційної раціоналістичної філософії, дисертант виокремлює естетичні погляди А.Шопенгауера, Ф.Ніцше і аргументує погляд на музику як вид мистецтва, здатний виконати функцію метамистецтва. Авторська концепція підсилюється зверненням до творчої спадщини Ріхарда Вагнера. Видатний німецький композитор, захоплюючись ідеями А.Шопенгауера, водночас, мав значний вплив на формування естетико-мистецтвознавчої позиції Ф.Ніцше. Спираючись на логіку теоретичної спадкоємності "Шопенгауер - Вагнер - Ніцше", дисертант підкреслює значення таких естетичних проблем як художня обдарованість, геніальність, міфологічне мислення, створення й сприймання художнього образу та інш. Автор дисертаційного дослідження органічно поєднує теоретичний аналіз із розглядом практики розвитку музичного (оперного) мистецтва.