Дисертація присвячена дослідженню специфіки художнього твору як важливого чинника соціального пізнання та суспільної практики. Результати соціального пізнання нагромаджуються у теоретичних трактатах про матеріальний світ у його незліченних виявах, про суспільні контакти, про взаємодію структурних елементів суспільства, про духовний світ суспільства, про екзистенційність особистості. Значне місце серед документів соціального пізнання належить художній літературі. Подолання труднощів, пов'язаних із недостатньою розробкою філософського розуміння соціального пізнання, постає актуальним у світлі філософського осмислення художніх творів. Головним об'єктом наукового та художнього пізнання є людина як соціальний суб'єкт. Тому проблема соціального пізнання "обростає" значним матеріалом інших дотичних антропо-соціальних галузей дослідження: коґнітивної психології, психолінґвістики, культурології, історії науки тощо. Перед науковцями постає завдання осмислити діалектику соціально-культурної зумовленості пізнанняреальності. Отже, виникають супутні проблеми соціального пізнання - відображення, взаємовідношення пізнання та діяльності, суб'єктно-об'єктні та суб'єкт-суб'єктні взаємини; громадсько-художня діяльність та спілкування (діалог); діалектика соціального пізнання та аксіологічні характеристики мистецької (артистичної) творчості. Актуальність дослідження виявляється в особливостях діалектики індивідуального та соціального знання у процесі виникнення і закріплення нових ідей; місце соціального пізнання в системі художнього освоєння суспільного світу, а також у взаємодії раціональних та ірраціональних, наукових та ненаукових чинників соціального пізнання крізь призму художнього твору. Дисертантка наголошує, що у світлі сучасних теоретико-пізнавальних концепцій абсолютно неможливе відкидання чи іґнорування проблематики взаємодії впливів соціального пізнання та художньої мови, яка не лише фіксує логічні конструкції, але й відображає чуттєво-емоційну сферу. Для осмислення сучасних проблем цивілізаційного розвитку та його подальшої перспективи дисертантка запропонувала компаративістичне зіставлення українських реалій "межової" ситуації століть ХІХ - ХХ та ХХ - ХХІ. Події столітньої давнини зафіксовані у численних теоретичних дослідженнях (економічних, політичних, ідеологічних тощо) і відображені у художніх творах. Саме художні твори є важливим джерелом вивчення соціальної дійсності: в них сконцентроване художнє осмислення тогочасних подій через суб'єкта-автора-творця. Останній належить до конкретної соціальної групи, яка може впливати як на його світогляд, так і на волю, форми діяльності. Тому художній твір є документом епохи, але в суб'єктивній подачі. У дисертаційному дослідженні зроблено висновок, що соціальне пізнання базується на суспільній практиці та є активним діяльним процесом засвоєння суспільного життя різними формами суспільної свідомості. Результати соціального пізнання (зокрема наукова, публіцистична та художня література) відображають в ідеальній формі соціальну дійсність і разом із тим відбивають її об'єктивні закономірності з проекцією на наступні суспільні зміни та перетворення. Твори літератури стають фактом соціальної реальності як наслідок суспільної активності людини. Дисертантка доходить висновку, що художній твір - невід'ємний виплід духовного суспільного процесу взаємодії автора-митця і соціального довкілля - актуалізується через опредметнення і розпредметнення: написане автором (твір, текст) фіксує його бачення реалій; прочитане реципієнтом стає його надбанням, тобто функціонує як соціокультурний чинник Вперше запропонувано зіставний аналіз художніх творів Івана Франка та Наталії Кобринської у контексті соціального пізнання як чинників соціокультурних реалій, їх впливу на духовний світ прийдешніх поколінь. Це особливо важливо тепер, коли суверенна Україна утверджує свою державність і повинна активно використовувати питомий духовний потенціал у протистоянні антигуманним чужоземним впливам.
