Морозова Д. С. Тема людини та довкілля у візантійській аскетичній традиції

У дисертації досліджено погляди візантійських церковних авторів на проблематику стосунків людини з природним довкіллям. На основі оригінальних текстів зіставлено «екологічні» рефлексії різних напрямів – антиохійського, александрійського, каппадокійського – та простежено їх розвиток в різні періоди візантійської культури. Виявлено, що аскетика східних отців Церкви, тісно пов’язуючи антропологію з космологією та з богослов’ям, створює сприятливі умови для розвитку «екологічного» мислення. Показано, що в ранньовізантійський період це мислення безпосередньо залежало від специфічних підходів різних шкіл до космології, а отже помітно відрізнялося в різних авторів. Емансипація науки, якою був позначений середньовізантійський період, призвела до актуального досі розриву між богословським та природознавчим підходами, що певним чином збіднює обидві сфери. Водночас, ігнорування отцями космологічної конкретики сприяло синтезуванню «екологічних» поглядів ранніх діячів різних шкіл, практично несумісних у своєму природничонауковому вимірі. Зрештою, в пізньовізантійських отців сформувалося складне й гармонійне бачення стосунків людини з довкіллям, що було, втім, незрозумілим для схоластичої науки та філософії свого часу, а отже, виявилося приреченим на ізоляцію в мовах мистецтва – іконопису й літургійної поезії.