Осока О. В. Театральність як базисний фактор музичної культури Романтизму першої половини ХІХ століття

Дисертація присвячена дослідженню феномену театральності музичної культури Романтизму першої половини ХІХ століття. Актуальність запропонованої теми роботи полягає у розгляді сутності феномену «театральність» з точки зору нових теоретичних підходів: по-перше, як продукт суто театральної культури, театрального мистецтва, історії театру, соціальних взаємодій; по-друге, як перехід витвору мистецтва з одного художнього ряду до іншого, як нейтральну зону у музиці, в якій сполучаються різні художні явища на усіх рівнях; по-третє, як віддзеркалення суб’єктивного світу композитора, його духовних пошуків романтичної «всекультури». Вперше феномен театральності музичної культури Романтизму першої половини ХІХ століття став предметом спеціального музично-культурологічного дослідження з точки зору його інтердисциплінарного розуміння. У дослідженні визначені найважливіші фактори театральності у музиці композиторів-романтиків першої половини ХІХ століття – міфотворчість, видовищність, ігрове начало, танцювальність; запропоноване поняття concordia discors як основи багаторівневого синтезу у музичній культурі, що дозволяє зняти протиріччя між музичними і немузичними компонентами феномену «театральність»; систематизовані домінуючі прийоми карнавальності («манера Калло», «Серапіонів принцип», «принцип кутового вікна») та виявлені закономірності, характерні для «театральності» у романсовій творчості російських композиторів-романтиків першої половини ХІХ століття: «внутрішній» діалог як часово-просторова багатоплановість, тяжіння до театрально-видовищних та ігрових асоціацій, використання танцювальних ритмів і карнавально-гротескових образів, масочності. Вперше в українському музикознавстві проаналізовані побутові романси С.Ф. Делюсто у контексті романтичної театральності.