Решетняк О. М. Інтерпретативно-просторовий підхід у вивченні церковного розколу в полі релігії.

Представлено дослідженню церковного розколу 1992 р. в українському православ'ї із застосуванням розвинутого автором інтерпретативно-просторового підходу. Даний підхід дав можливість здійснити концептуалізацію соціального простору, поля релігії та характеру його структурування. Базуючись на теоретичних розробках А. Лефевра, М. Фуко та П. Бурдьє, в роботі сформовано концептуальне бачення релігійного (церковного) розколу як процесу структурної трансформації поля релігії в результаті конкуренції агентів даного поля у взаємодії з агентами інших вимірів соціального простору. Виокремлено соціоструктурні, дискурсивні та матеріальні механізми розколу між церквами УПЦ (МП) та УПЦ КП. Визначено, що реалізація соціального механізму церковного розколу відбувалася за рахунок формування альянсів між окремими політичними силами та церквами в стані розколу. Дискурсивними механізмами розколу виступають конкуруючі стратегії легітимації образу церкви та взаємодії церкви та держави в публічних заявах предстоятелів православних церков ("універсалістська" та "національно-патріотична"). Конфлікти за храми, як прояв конкуренції за матеріальні ресурси, виступають механізмом розколу на матеріальному рівні та реалізацією його конфліктного потенціалу у соціальних відносинах між віруючими.