У дисертаційному дослідженні розроблена й обґрунтована теоретична модель соціокультурної трансформації дитинства, у відповідності з якою в межах ціннісно-онтологічного підходу доведено, що дитинство - одна з визначальних форм буття людини, ціннісно-зорієнтована на створення "образу людини" як майбутньої особистості (особа в суспільстві, особа в колективі, особа в "самості"). У дитячому віці формується комплекс уявлень щодо пізнання світобудови й суспільства, засобів досягнення та засвоєння своєї ролі та місця у дорослому житті. Аргументовано, що основним призначенням соціокультурного виміру дитинства як початкового періоду розвитку особистості є самоствердження дітей, формування образу людини в контексті гармонізації її стосунків з навколишнім світом, унеможливлення асоціальних і протиправних форм самореалізації. На основі соціально-філософського аналізу дитинство як соціокультурний феномен розкрито у контексті історичних типів культури (архаїка, християнство, модерн, постмодерн). Дитина, як "потенція" дорослої особистості, підпорядкована загальним закономірностям буття. Констатовано, що дитинство як соціальна спільність зі своїми інтересами, цінностями, світосприйняттям і потребами, займає певне положення в соціальній структурі суспільства, має свої характерні ознаки, змістовну специфіку, яка підвладна змінам соціально-історичної реальності. Окреслено сутність і напрямки розгортання глобальних соціокультурних процесів, що зумовлюють характерні особливості соціалізації та індивідуалізації сучасної дитини. Доведено, що, впливаючи на буття дитини, сутнісні риси сучасної епохи породжують "кризу дитинства", амбівалентність у змісті сучасного дитинства, охарактеризовано прояви асоціальних форм самореалізації дітей. З'ясовано, що у вітчизняній культурі ідентифікація дитини традиційно відбувалася через затверджені норми як основи несуперечливості й адекватності розвитку дитини в конкретній соціокультурній ситуації. Виявлено досягнення і прорахунки України щодо забезпечення якості дитинства, досліджено ефективність вітчизняного нормативно-правового підґрунтя його існування та розвитку. Запропоновано можливі шляхи подолання "кризи дитинства" та поліпшення становища дітей в Україні.
