Лиходід О. М. Патофізіологічне обґрунтування шляхів удосконалення діагностики пієлонефритів

Дисертація присвячена патогенетичному обґрунтуванню удосконалення діагностики гострого та хронічного пієлонефриту. Для цього були вивчені клінічні ознаки гострого та хронічного пієлонефриту в активну та неактивну фазу розвитку хвороби, які були співставлені з даними лабораторних, функціональних та інструментальних досліджень нирок. Отримані дані дозволили дійти до висновку, що найбільш значущими критерієм розвитку запалення у нирках є наявність сечового синдрому. Шляхом клініко-патогенетичного аналізу було показано, що основним діагностичним показником сечового синдрому є наявність та величина лейкоцитурії, що є проявом стадії ексудації з еміграцією при запаленні. З метою доказу про активний характер лейкоцитурії як прояву еміграції розроблена нова методика визначення субпопуляційного складу сечі за використанням імунного комплексу пероксидаза-антипероксидаза, за допомогою якої встановлено, що у здорових осіб у сечі наявні лейкоцити CD38 та CD45 у кількості вдвічі меншій ніж у крові, що складає до 4 % та до 8 % відповідно. Показано, що при пієлонефриті, особливо при гострому та загостренню хронічного у сечі вдвічі зростають показники активних лейкоцитів CD38 та CD45 на фоні недостовірних змін їх кількості у крові. Обґрунтовано, що перспективним шляхом виявлення запалення в нирках є визначення субпопуляційного складу активних лейкоцитів сечі зокрема CD38 та CD45, збільшення яких є ознакою пієлонефриту, та його фази розвитку і може використовуватися для діагностики та моніторингу захворювань нирок запального ґенезу.