Партика Т. В. Лабільна органічна речовина ґрунту та її індикаторна роль

Дисертацію присвячено деталізованій кількісно-якісній та функціональній оцінці органічної речовини ґрунтів Верхньодністерської алювіальної рівнини, а саме її лабільного пулу, як основного джерела емісії СО2. Встановлено, що максимальні значення водорозчинних та легкоокиснюваних фракцій органічної речовини властиві торфовим ґрунтам, а мінімальні - орним дерновому і лучному ґрунтам. Виявлено різну чутливість застосованих методів до оцінки лабільного пулу органічної речовини. Показано, за винятком орних мінеральних ґрунтів, позитивний кореляційний зв'язок між вмістом лабільних органічних речовин у ґрунті і легких гранулометричних фракцій. Встановлено, що найбільший питомий потік діоксиду карбону з поверхні ґрунту характерний для торфового ґрунту. У ґрунтах агроценозів емісія діоксиду карбону різко зменшується, внаслідок низького вмісту органічної речовини та її лабільних фракцій. Зважаючи на найбільші величини температурного коефіцієнта Q10 (1,27) у торфових ґрунтах, їх запропоновано виокремити для моніторингу впливу глобального потепління на ґрунтовий покрив.