Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук (доктора філософії) зі спеціальності 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. Умань, 2017.
Окреслено історіографію проблеми, джерельну базу, уточнено ключові поняття дослідження.
Уведено до наукового обігу невідомі та маловідомі архівні документи, визначено і розкрито організаційно-правову, навчальну діяльність попечительських рад у ХІХ столітті, діяльність тимчасової попечительської ради Київського навчального округу в 1917 році, окремі факти та положення, що розширюють уявлення про діяльність попечительських рад у навчальних закладах на території України в ХІХ – на початку ХХ століття.
У дисертації охарактеризовано теоретичні засади діяльності попечительських рад у ХІХ – на початку ХХ століття, проаналізовано нормативно-правове забезпечення їх діяльності у освітніх закладах України, розкрито організацію, зміст та напрями діяльності попечительських рад у середніх навчальних закладах України (ХІХ – початок ХХ століття) та визначено перспективи використання позитивного досвіду їх функціонування у сучасних освітніх закладах України.
З допомогою комплексу методів (загальнонаукового, конкретно-наукового, конструктивно-генетичного, порівняльного, історико-системного, проблемно-тематичного, хронологічного) вперше у вітчизняній історії педагогіки виявлено і розкрито організаційно-педагогічні засади діяльності попечительських рад у навчальних закладах України (ХІХ – на початку ХХ століття) та передумови створення інституту попечительства; уточнено сутність та зміст понять «попечитель», «попечитель навчального округу», «попечитель гімназії (або прогімназії)», «попечительства шкільні», «піклувальник», «попечительська рада», «організаційно-педагогічні засади діяльності попечительських рад».
На основі різних підходів до трактування сутності освітніх реформ (Л. Березівська) у дослідженні керуємося таким визначенням організаційно-педагогічних засад діяльності попечительських рад: у широкому розумінні як процес здійснення різних за масштабністю та характером перетворень системи шкільної освіти в цілому або окремих її складових, ініційованих та поширюваних як «згори вниз» (урядовий рівень), так і «знизу вгору» (громадсько-педагогічний рівень) у контексті взаємозалежних зовнішніх (суспільно-політичних, соціально-економічних) та внутрішніх (педагогічних) чинників на процесуальному (організаційному) і змістовому (педагогічному) рівнях; у вузькому розумінні – неперервний потік різномасштабних змін системи шкільної освіти у складі державної освітньої політики, закріплених на законодавчо-адміністративному рівні.
Установлено, що впродовж досліджуваного періоду попечительство набуло чіткої системи саме завдяки ґрунтовній нормативно-правовій базі, що визначала принципи державно-громадського контролю діяльності середніх навчальних закладів, а саме: децентралізацію, заохочення громадської ініціативи в реформуванні освіти, надання освітнім закладам та педагогічним колективам певної самостійності та автономності в навчальному процесі, доборі професійних кадрів, єдності в управлінні освітою.
Розглянуто і проаналізовано основні форми діяльності попечительських рад у закладах загальної середньої освіти, які були спрямовані на соціальний захист і матеріальну підтримку їх вихованців: створення пансіонів, призначення державних стипендій, звільнення від плати за навчання та видача одноразової грошової допомоги; створення попечительств як товариств допомоги бідним вихованцям.
Зауважено, що в радянський період реалії «попечитель», «попечительство», «попечительська рада» зникли, а на сучасному етапі – відродилися у вигляді піклувальних рад. Однак сьогодні діяльність таких органів громадсько-державного управління навчальними закладами ще не усвідомлена в суспільстві. Спроби відродження попечительства відображають усвідомлену суспільством і державою потребу у створенні громадських механізмів підтримки загальноосвітньої школи.
