Дисертація є першим системним і комплексним кримінально-правовим дослідженням, присвяченим кримінальній відповідальності за ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації, здійсненим шляхом вивчення історії розвитку кримінального законодавства щодо такого злочинного діяння та його прообразів, міжнародного й зарубіжного досвіду, розгляду актуальних проблем його кваліфікації й покарання за нього, а також з обґрунтуванням пропозицій стосовно вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність України й застосування його норм.
Досліджується еволюційний процес законодавства України про кримінальну відповідальність за ухилення від виконання встановлених обов’язків в умовах надзвичайних ситуацій. Виокремлюються обов’язкові ознаки поняття «служба цивільного захисту». Доводиться, що поняття «проходження служби цивільного захисту», крім ознак, притаманних службі цивільного захисту, характеризується ще й такими ознаками: ж) початкова часова ‒ з моменту зарахування на службу (присвоєння спеціального звання і призначення на посаду з обов’язковим складанням присяги (для осіб, уперше зарахованих на службу); з) функціонально-часова ‒ час, що визнається часом проходження такої служби; и) кінцева часова ‒ останній день проходження служби: день виключення з кадрів ДСНС.
У роботі репрезентується родовий об’єкт ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації як суспільні відносини, що забезпечують обороноздатність України, цивільний захист, безпеку інформаційних ресурсів і прикордонного простору. Видовим об’єктом ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації (ст. 336-1 КК) визнаються суспільні відносини, що забезпечують обороноздатність України (комплектування військових формувань військовослужбовцями) та її цивільний захист в особливий період і при цільовій мобілізації. При цьому безпосереднім об’єктом аналізованого злочину визначаються суспільні відносини, що забезпечують порядок проходження служби цивільного захисту в особливий період (крім відбудовного періоду) і при цільовій мобілізації.
Зазначається, що об’єктивна сторона цього злочину характеризується: (а) суспільно небезпечним діянням, що полягає в ухиленні від проходження служби цивільного захисту: це пасивна поведінка особи (так звана «чиста» бездіяльність) або поєднана активна й пасивна поведінка («змішана» бездіяльність), яка виражається невиконанням правових обов’язків, покладених на неї, якщо у особи була реальна можливість це здійснити (за її особистими якостями та обстановкою); (б) альтернативними комбінованими (складеними) ознаками, якими є особливий період (крім відбудовного періоду): це час, обстановка, у деяких випадках місце вчинення злочину, а також проведення цільової мобілізації як час, обстановка й місце вчинення ухилення від проходження служби цивільного захисту.
Класифікуються види особливого періоду й обґрунтовується доцільність усунення частини речення «(крім відбудовного періоду») з диспозиції ст. 336-1 КК.
З’ясовується суб’єкт ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період (крім відбудовного періоду) або у разі проведення цільової мобілізації, який визнається спеціальним. До різновидів такого спеціального суб’єкта злочину віднесено осіб: а) рядового й начальницького складу цієї служби, призначених на такі посади за контрактом; б) які за контрактом зараховані до навчального закладу цивільного захисту; в) зарахованих за контрактом до резерву служби цивільного захисту й прийнятих на службу в особливий період та при цільовій мобілізації, які характеризуються наявністю означених загальних і додаткових ознак спеціального суб’єкта злочину.
Установлюється суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 336-1 КК, з аналізом змісту умислу, його спрямованості та інших показників.
Розглядається покарання за злочинне ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації й обґрунтовується доцільність його вдосконалення, зокрема, із введенням альтернативного основного покарання у виді обмеження волі.
Виділяються ознаки, які сприяють розмежуванню злочинів, передбачених ст. 336-1 КК і статтями 335‒337 КК, а також частинами 3 і 4 статей 402 і 409 КК: це суспільно небезпечні діяння, що характеризуються різним змістом правового обов’язку, зокрема: а) зумовленістю певним видом служби й різними способами невиконання певного виду правового службового обов’язку; б) час, місце й обстановка вчинення злочину, що визначають умови особливого періоду, проведення цільової мобілізації чи бойову обстановку; в) види спеціальних суб’єктів досліджуваних злочинів.
З урахуванням отриманих результатів наукового дослідження обґрунтовуються доцільність удосконалення назви розділу ХІV (його Особливої частини) й редакція ст. 336-1 КК.
