Дисертація є першим комплексним дослідженням кримінальної відповідальності за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, здійсненим з використанням положень теорії пізнання, з вивченням, розкриттям та узагальненням історичних і сучасних здобутків кримінального права, міжнародного й зарубіжного досвіду, зі встановленням ознак такого перешкоджання, аналізом покарання за його вчинення, передбаченого ст. 1141 КК України, а також з розробленням науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність за цей злочин і слідчо-судової практики.
Досліджується генеза кримінальної відповідальності за перешкоджання законній діяльності військових формувань. Виявлено основні тенденції в розвитку законодавства про злочинне перешкоджання законній діяльності військових формувань на різних історичних етапах. З’ясовуються міжнародні стандарти у сфері прав людини при здійсненні діяльності законних військових формувань, сформульовано висновок, що положення міжнародно-правових документів підкреслюють необхідність дотримання основоположних міжнародних стандартів у цій царині при здійсненні всіх видів діяльності служб безпеки й розвідки, в тому числі й законної діяльності військових формувань. Виділяються два міжнародно-правові критерії ‒ забезпечувально-правовий та обмежувально-правовий.
Розглядається зарубіжний досвід у боротьбі зі злочинним перешкоджанням законній діяльності військових формувань з констатацією відсутності одностайних підходів до кримінальної відповідальності за такий злочин у різних країнах. Відмічаються важлива роль і самостійні функції військових формувань у забезпеченні основ національної безпеки сучасної України в особливий період. На підґрунті вивчення й аналізу нормативно-правової регламентації діяльності військових формувань розкривається зміст понять «військове формування», «законна діяльність військового формування» й розглядаються види військових формувань.
Визначаються об’єкти злочинного перешкоджання законній діяльності військових формувань в особливий період (родовий, видовий, безпосередні). Безпосереднім об’єктом перешкоджання законній діяльності військових формувань (ч. 1 ст. 114-1 КК) і основним безпосереднім об’єктом цього злочину з обставинами, передбаченими в ч. 2 зазначеної статті, визнаються суспільні відносини, що забезпечують основи національної безпеки України в частині воєнної безпеки в особливий період. Акцентується увага, що ст. 114-1 КК охороняє законну діяльність військових формувань в особливий період як єдиного і цілісного елемента в системі, що забезпечують основи національної безпеки України в цей період. Це стало вагомим теоретичним підґрунтям для розмежування злочину, передбаченого ст. 114-1 КК, від злочинів військових.
Установлено ознаки об’єктивної сторони перешкоджання законній діяльності військових формувань без обставин, обтяжуючих кримінальну відповідальність, що охоплюють: суспільно небезпечне діяння; час, місце (в разі введення воєнного стану) й обстановка вчинення злочину. Обґрунтовується, що особливий період є комбінованою (складеною) ознакою об’єктивної сторони досліджуваного злочину: це час, обстановка, а при введенні воєнного стану – місце вчинення злочину. Підкреслюється, що особливий період характеризує також і особливий порядок організації та штати військових формувань як у воєнний час. Він охоплює період: (а) проведення мобілізації (крім цільової), (б) введення воєнного стану, (в) частково відбудовний період по закінченні воєнних дій, а також визначає межі кримінальної відповідальності.
У дисертації наводиться визначення тяжких наслідків (ч. 2 ст. 114-1 КК), якими є: (а) загибель однієї або більше людей, (б) доведення до самогубства, (в) заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі або середньої тяжкості двом або більше особам, (г) заподіяння майнової шкоди у великому або особливо великому розмірі та ін.
Виділяються ознаки суб’єкта злочину, передбаченого ст. -114-1 КК, який визнається спеціальним з презентацією додаткової обмежувальної ознаки; така особа не є військовослужбовцем, не є військовозобов’язаною чи резервістом під час проходження зборів.
Аналізується суб’єктивна сторона злочину. Доведено, що їй властива як умисна форма вини (прямий умисел ‒ ч. 1 ст. 114-1 КК), так і змішана вина (у вигляді умисного (прямий умисел) ставлення особи до діяння й необережного ‒ до його наслідків (злочинна недбалість або злочинна самовпевненість) ‒ ч. 2 цієї статті).
При науково-правовому вивченні покарання за злочин, передбачений ст. 114-1 КК, обґрунтовується потреба вдосконалення редакції її санкцій. Репрезентується нова редакція цієї статті з іншим місцем її розташування, який обрано з урахуванням видового об’єкта злочину.
