Дослідження присвячене мистецтвознавчій експертизі класичного українського фарфору і фаянсу України XIX – початку ХХ століття. У дисертації охарактеризовано основні критерії сучасної атрибуції, експертизи та ідентифікації українського фарфору-фаянсу, а також новітні технологічні прийоми, що застосовуються у дослідженні тонкокерамічних виробів в умовах сучасного антикварного ринку. Простежено взаємозв’язок мистецтвознавчої експертизи з практичними методами наукової реставрації фарфору й фаянсу, які використовуються у музеях України.
В роботі вжито культурологічний підхід для вивчення вітчизняного фарфору-фаянсу XІХ – початку ХХ століття у зв’язку з розвитком художньої культури формотворення та декорування виробів.
Загалом слід зазначити, що сучасні дослідники тонкокерамічних творів зазначеного періоду розглядають, в основному, питання, пов’язані із естетичними особливостями предметів. Насамперед, у розрізі специфіки їх конструкції, способів виготовлення і формотворення. Проте, аспект зв’язку мистецтвознавчої експертизи та наукової реставрації досі вченими не розглядався. Тому у межах даної дисертаційної роботи основна увага була акцентована на важливості теоретичного узагальнення матеріалу з вивчення музейних предметів фарфору-фаянсу України XІХ – початку ХХ століття, а також на необхідності проведення порівняльного аналізу досліджуваних предметів з різних точок зору, включаючи й методи наукової реставрації.
У результаті вивчення джерельної бази були накреслені шляхи проведення досліджень творів художньої кераміки з фондових сховищ державних музейних колекцій, визначені основні положення сучасного наукового підходу проведення мистецтвознавчої експертизи з використанням новітніх науково-технічних засобів. Завдяки проведеній реставрації до наукового обігу було введено маловідомі зразки українського класичного фарфору та фаянсу.
Виявлено, що упродовж XІХ – початку ХХ століття в українському мистецтві відбувалися закономірні стильові трансформації і модифікації в формотворенні й декоруванні тонкокерамічної продукції, впроваджувались у виробництво технічні та технологічні нововведення. Це суттєво вплинуло на зміну модних напрямів, пошуків нових композиційних і живописних рішень у межах стилів, а також удосконалення форм й техніки розпису виробів.
Встановлено, що методика проведення мистецтвознавчої та техніко-технологічної експертизи фарфоро-фаянсових творів базується на їх комплексному дослідженні й включає атрибуцію, оптико-фізичні, хімічні й інші методи, що дає підстави визначити автентичність пам’ятки, її історичне, культурне і мистецьке значення.
У роботі також розглянуті окремі групи художньої тонкої кераміки в процесі їх реставрації, проаналізовані документальні відомості щодо їх побутування, обліково-довідкові й інвентаризаційні матеріали. Крім того, були проведені візуальні дослідження артефактів, визначені техніки та технології їх створення, ступінь збереженості, спосіб нанесення декору, композиція, стилістика, наявність клейм і сигнатур.
За результатами вивчення різних способів з’ясування встановлення вартості творів мистецтва українськими і зарубіжними фахівцями, які займалися проблемами оцінювання, як найбільш раціональна була виділена система В. Індутного. Додатково були розроблені рекомендації з проведення мистецтвознавчої експертизи й атрибуції художнього фарфору-фаянсу в
18
музейній науково-реставраційній практиці, відповідно до сучасних умов антикварного ринку.
Подальший розвиток отримало обґрунтування способів проведення техніко-технологічної експертизи творів з тонкої кераміки. Встановлена значимість окремих виробів як історико-культурних джерел. У вирішенні експериментальних завдань з метою доведення наукових гіпотез були запропоновані засоби ідентифікації фарфоро-фаянсових творів у процесі здійснення мистецтвознавчої експертизи.
Проведені дослідження дозволили уточнити класифікацію творів української тонкої кераміки ХІХ – початку ХХ століття за художньо-образним ознаками. Відповідно, була проведена їх систематизація за формально-стилістичними особливостями й функціональними характеристиками, визначена їх видова приналежність.
Простежено взаємозв’язок мистецтвознавчої експертизи з різними галузями наук (історії, культурології, музеєзнавства, наукової реставрації, етики, естетики, фізики, хімії тощо), спрямованими на вирішення важливих соціокультурних завдань.
