Дисертація присвячена дослідженню проблем кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ст.161 КК України) та розробці пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства та практики його застосування.
Вперше здійснюється теоретико-філософське обґрунтування кримінальної відповідальності за указаний злочин, аналізуються конституційні принципи рівноправності та рівності перед законом. З’ясовується, що рівноправність і рівність перед законом не є тотожними поняттями. Рівність перед законом, як принцип кримінального права, має на меті забезпечення рівного для всіх громадян обов’язку понести кримінальну відповідальність за вчинений злочин, вид і розмір якої передбачений у кримінальному законі. Рівноправність у контексті кримінального права розглядається як вагома соціальна цінність, яка виступає у якості найважливішого об’єкта кримінально-правової охорони.
Відповідно до розроблених у доктрині кримінального права методологічних засад автором були з’ясовані підстави криміналізації порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками, а саме: соціальні, кримінологічні та нормативні.
Вивчено об'єктивні ознаки злочину, передбачені статтею 161 Кримінального кодексу України, визначено загальний та родовий об'єкт.
Безпосереднім об’єктом злочину, як частиною видового й родового об’єкта, пропонується вважати суспільні відносини, які забезпечують рівні права людини і громадянина в конкретних сферах їхньої життєдіяльності.
Автором проаналізовані ознаки потерпілого від розглядуваного злочину та зроблено висновок, що ним слід визнавати не лише «громадянина», а передусім «людину». На підставі цього запропоновано назву ст. 161 КК України та її диспозицію привести у відповідність до Основного Закону, зазначивши у них у якості потерпілого від злочину «людину» і «громадянина».
Автором проаналізовані міжнародні стандарти в галузі прав людини, визначені позитивні моменти міжнародного досвіду у захисті рівноправності громадян і висунуті пропозиції щодо гармонізації приписів ч. 1 ст. 161 КК із нормами європейського права, а саме: перелік діянь, указаних у ч. 1 ст. 161 КК України (тим більше, що він не є вичерпним), замінити одним терміном «дискримінація», який використовується у праві як родове поняття для позначення різноманітних діянь, пов’язаних із порушенням рівноправності людини й громадянина.
При аналізі суб’єктивних ознак порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ч. 1 ст. 161 КК) встановлено, що останнє вчинюється лише з прямим умислом, тобто суб’єкт усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння та бажає його вчинити. Автор довів, що на відміну від мотиву, мета не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 161 КК, і не впливає на його кваліфікацію.
При характеристиці кваліфікуючих ознак автор відстоює позицію щодо доцільності конкретизації виду фізичного насильства, яке може застосовуватись при вчиненні цього злочину, вважаючи, що останнє має бути таким, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого. Також ним висловлена думка, що для даного складу злочину кваліфікуюча обставина «організована група осіб», передбачена ч. 3 ст. 161 КК, не є соціально обумовленою, у практиці при кваліфікації таких злочинів не застосовується, а тому має бути виключена зі змісту закону як така, що не відповідає підставам криміналізації.
Розглядаючи поняття «тяжкі наслідки» як кваліфікуючу обставину ч. 3 ст. 161 КК, висловлена думка, що їх змістом охоплюється вбивство через необережність, необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, доведення до самогубства, істотна матеріальна шкода тощо, якщо вони спричинені у зв’язку з порушенням рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності чи ставлення до релігії.
У роботі надана низка пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства України (зокрема, запропонована нова редакція ст. 161 КК України) та практики його застосування.
