Дисертацію присвячено комплексному аналізу кримінальної відповідальності за умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охороу держави, та об’єктів природно-заповідного фонду.
Обумовленість криміналізаціі умисного знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду визначено низкою чинників (факторів), основними серед яких є екологічні, соціально-економічні та кримінологічні. На підставі ретроспективного аналізу історичного досвіду охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших особливо охоронюваних природних територій на землях сучасної України виокремлено наступні історичні періоди: 1) ранній (ІХ – поч. ХХ ст.); 2) радянський (1917 – 1991 рр.); 3) сучасний (1991 – теперішній час). Достатню увагу приділено вивченню зарубіжного досвіду у сфері кримінально-правової охорони особливо охоронюваних природних територій та об’єктів, що сприяє як зближенню правових систем, так і дозволяє визначити напрями подальшого вдосконалення вітчизняного законодавства.
Стверджується, що безпосередній об’єкт умисного знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду може бути визначений як суспільні відносини з охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших найбільш цінних природних територій, та запобігання спричиненню їм, а також об’єктам тваринного й рослинного світу, що знаходяться у їх межах, шкоди.
Запропоновано предметом злочину, закріпленого у ст. 252 КК, визнавати території та об’єкти природно-заповідного фонду, а також інші ключові території екологічної мережі України. У назві статті предмет цього злочину потрібно сформулювати стисло: «природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні», а вже у примітці до цієї статті закріпити перелік таких природних територій та об’єктів.
Зазначено, що предмет злочину, передбаченого ст. 252 КК, характеризується низкою ознак: загальних (1) фізична; 2) соціальна та 3) юридична), родових (1) перебувають у тісному зв’язку з природою; 2) не підлягають простому відтворенню в процесі виробництва як товар, частина з них взагалі є вичерпними і не відтворюваними 3) не мають соціального критерію товарної вартості; 4) мають певний правовий режим, що зумовлює примус, контроль, заходи з боку держави за дотриманням правил поводження з ними) та спеціальних (1) комплексність, 2) особлива природоохоронна, рекреаційна та ін. цінність; 3) правовий режим особливої охорони).
У результаті проведено аналізу стверджено, що окремі елементи (компоненти) природи, що знаходяться в межах природних територій та об’єктів, не є предметами злочину, передбаченого ст. 252 КК, оскільки законодавець прагнув поставити під охорону саме цілісні природні комплекси.
Розглянуто поняття «знищення» та «пошкодження», що характеризують як процес суспільно небезпечного посягання, так і його шкідливий результат. Підкреслюючи особливість предмета злочину, що має унікальний екологічний статус, наявність великої кількості законів, указів, постанов, положень та інших нормативно-правових актів, які визначають їх режим, наполягається на закріпленні у частині першій кримінальної відповідальності за порушення режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших ключових територій екологічної мережі України, наслідком чого є зменшення або втрата ними своєї особливої природоохоронної цінності. Порушення режиму являє собою вчинення дій, прямо заборонених відповідними нормативними актами.
Вказано, що загибель людей або інші тяжкі наслідки не завжди пов’язані з учиненням цього злочину шляхом підпалу чи іншого загальнонебезпечного способу, та прагнучи уніфікувати підходи до тлумачення схожих ознак у суміжних складах злочинів, обґрунтовано доцільність передбачення цих кваліфікуючих ознак як альтернативних.
Зазначено, що вчинення цього злочину особами, які в силу своїх професійних обов’язків повинні охороняти природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, характеризується підвищеною суспільною небезпечністю, тому в ст. 252 КК України доцільно передбачити в якості кваліфікуючої ознаки вчинення цього злочину спеціальним суб’єктом – працівником природоохоронного об’єкта, наділеним повноваженнями щодо його управління й охорони.
Аргументовано необхідність підвищення рівня штрафів, а також доповнення відповідних санкції ст. 252 КК іншими видами покарань (основних та додаткових) – громадськимироботами та позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Також пропонується поширити заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб на випадки вчинення злочину, передбаченого ст. 252 КК.
