У дисертації розглянуто процеси становлення та розвитку етнодизайну з урахуванням українського та світового мистецького досвіду. Уточнено й конкретизовано науково-понятійний апарат етнодизайну в структурі дизайн-діяльності, сформовано методологію дослідження, яка полягає в застосуванні комплексного й міждисциплінарного підходів і низки наукових методів: історико-мистецтвознавчого, компаративного, соціокультурного, системно-структурного та методу стилістичного аналізу, які цілісно розкривають вплив народних художніх промислів, архітектури, образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва на формування етнодизайну, відображають культурні етапи розвитку суспільства, забезпечують аналіз етнодизайну як синтезу етномистецьких традицій і художньо-проектної творчості. Проаналізовано та розкрито передумови появи етнодизайну на основі використання формотворчих принципів народного мистецтва при пошуках українського національного стилю в архітектурі, образотворчому, декоративно-прикладному мистецтві тощо. Обґрунтовано вагоме значення народних художніх промислів України для трансформацій етностилю, які поряд із традиційною архітектурою стають тією базою, що узагальнює інформацію про досвід використання етномотивів у мистецтві та дизайні, надають дизайнерам широкий діапазон ідей, допомагають знайти оригінальні вирішення при збереженні національної ідентичності.
Запропоновано концептуальні положення розвитку етнодизайну на сучасному етапі та доведено його вагому культуротворчу роль, окреслено сучасні тенденції в дизайні середовища, дизайні костюма, графічному дизайні та рекламі, веб-дизайні тощо. У роботі закладено підвалини продукування етнодизайнерських ідей і цінностей в умовах сучасних мистецьких практик. На основі проведеного комплексного аналізу визначено головні тенденції подальшого розвитку етнодизайну: композиційне формоутворення як зв’язок утилітарного й естетичного в дизайн-об’єкті, стильове вирішення як прояв певних ідеологічних настанов, використання українських етномотивів як творча інтерпретація культурно-мистецької спадщини архітектури, образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Нині, коли процес євроінтеграції стає все більш актуальним, саме етнодизайн як культурно-мистецький феномен має завдання знайти компроміс між національними дизайном і світовими дизайн-трендами, утілювати глибинні національні сутності мовою візуальних форм.
Ключові слова: художня культура, мистецькі практики, етнодизайн, дизайн, народне мистецтво, народні художні промисли, етномистецькі традиції, етностиль, культуротворчість.
