Дисертація присвячена поглибленій характеристиці кримінально-правової охорони моральності неповнолітніх, передбачених ст.ст. 150, 150-1, 304 КК України. В роботі вперше обґрунтовано необхідність диференціації юридичних підстав кримінальної відповідальності за насильницьку і ненасильницьку трудову експлуатацію дитини, а також за вчинення цього злочину групою осіб за попередньою змовою, на підставі чого запропоновано відповідні зміни і доповнення до ст. 150 КК України; встановлено наявність прогалин у кримінально-правовій охороні моральності неповнолітніх від перешкоджання припиненню неповнолітніми злочинної чи іншої антигромадської діяльності, у зв’язку з чим розроблено та обґрунтовано відповідні пропозиції щодо доповнення ч. 1 ст. 304 КК України; на підставі комплексного аналізу слідчої та судової практики, міжнародно-правових стандартів щодо належного захисту неповнолітніх від економічної експлуатації, запропоновано доповнити п. 4 ч. 1 ст. 96-3 КК України положенням, відповідно до якого підставою для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру додатково слід визнати вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи злочину, передбаченого ст. 150 КК України.
В дисертації встановлено підстави і принципи криміналізації посягань на моральність неповнолітніх. Зокрема, визначена їх суспільна небезпечність, доведена недостатність інших, альтернативних кримінально-правовим, засобів для ефективної протидії їх відтворенню та необхідність кримінально-правової гарантії охорони прав неповнолітніх.
Проаналізовано міжнародні стандарти захисту моральності неповнолітніх як орієнтири її кримінально-правової охорони в Україні. Охарактеризовано моральність неповнолітніх як об’єкт кримінально-правової охорони у вітчизняній правовій системі.
Надано характеристику суспільно небезпечним діянням як ознакам складів злочинів, передбачених ст.ст. 150, 150-1 та 304 КК України. В результаті удосконалено наукове розуміння трудової експлуатації дитини як суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 150 КК України, що полягає у використанні праці дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, а так само використання дитини на роботах, на яких законодавством забороняється застосування праці неповнолітніх. Доведено, що використання праці є не способом, а змістом експлуатації та означає пряме чи опосередковане вилучення з діяльності дитини корисних властивостей – результатів її праці у виді матеріальних благ. Відстоюється думка, згідно з якою обов’язковою об’єктивною ознакою складу злочину, передбаченого ст. 150-1 КК України, є обстановка його вчинення.
Охарактеризовано суспільно небезпечні наслідки та причинні зв’язки як ознаки складів злочинів, передбачених ст.ст. 150, 150-1 та 304 КК України. Визначено поняття істотної шкоди для освітнього рівня дитини як суспільно небезпечний наслідок її експлуатації, під якою запропоновано розуміти такий обсяг відставання освітнього рівня дитини від нормативних показників, що характеризується повною або частковою відсутністю у неї знань з обов’язкових для вивчення навчальних дисциплін зі складу освітньої програми для середніх загальноосвітніх та спеціальних професійно-технічних навчальних закладів, яка об’єктивно не дозволяє їй закінчити у встановлені строки відповідний річний курс навчання за умов нормальної навчальної діяльності.
Досліджено ознаки суб’єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст.ст. 150, 150-1 та 304 КК України, в результаті чого: а) доведена можливість їх вчинення як з прямим, так і непрямим умислом та розроблено відповідні правозастосовні рекомендації; б) обґрунтовано, що умисел при вчиненні злочину, передбаченого ст. 304 КК України, є конкретизованим щодо особи неповнолітнього та виду злочинної чи іншої антигромадської діяльності, до якої відбувається втягнення; в) встановлено, що мотив та мета є факультативними ознаками їх юридичних складів.
Надано характеристику суб’єктам злочинів, передбачених ст.ст. 150, 150-1 та 304 КК України. Доведена доцільності та необхідності внесення змін до ст. 150-1 КК України, спрямованих на формування основного складу злочину як такого, ознакою якого є загальний суб’єкт, а кваліфікованого (ч. 2 ст. 150-1 КК України) – спеціальний – батьки малолітньої дитини або особи, які їх замінюють. Обґрунтовано положення про юридичне значення вікової різниці між потерпілим та суб’єктом злочину, передбаченого ст. 304 КК України, яка на основі повнолітнього віку вказаного суб’єкта має забезпечувати психологічну перевагу над неповнолітнім потерпілим, що використовується для його втягнення у злочинну чи іншу антигромадську діяльність.
Проаналізовано види та міри покарань за злочини у сфері охорони моральності неповнолітніх за КК України. Визначено перспективи вдосконалення покарань за злочини у сфері охорони моральності неповнолітніх з урахуванням досвіду зарубіжних країн.
Розроблено пропозиції щодо удосконалення чинної редакції ст.ст. 150, 150-1 та 304 КК України.
