Дослідження комунікації – один з мейнстримів сучасної філософії. «Комунікативний поворот» спричинив появу різноманітних ракурсів вивчення комунікації в усіх гуманітарних дисциплінах. Ці доробки нині потребують осмислення і узагальнення. Кожен дослідник намагається дати власну відповідь на питання про те, чим є і чим не є комунікація, і завдяки розмаїттю запропонованих відповідей ситуація ще більше заплутується. Стає нелегко зрозуміти, що таке комунікація сама по собі, та й саме питання про те, що таке комунікація, набуває багатьох додаткових вимірів.
Метою дисертаційної роботи є виявлення багатовимірністі парадигмального впливу на суб'єкта-дослідника при конструюванні стратегії дослідження комунікації.
У роботі отримало подальший розвиток уявлення про парадигмальний аналіз як про процес виявлення підстав, на які спирався дослідник під впливом різних установок.
Зроблений висновок про те, що суб'єкт-дослідник завдяки входженню в ситуацію спостереження на першому рівні рефлексії переживає дисоціацію, а згодом дисперсію і трансформується в композицію комунікативних станів, що безперервно перезбируються. При вхоженні в стан рефлексії другого рівня суб'єкт- дослідник перезбирує себе наново і віднаходить себе як цілістність у становленні, що втримується автокомунікацією. Децентрована рефлексія (різновид рефлексії другого рівня) виявляється важливим інструментом парадигмального аналізу, оскільки дозволяє послідовно стати на місце іншого дослідника, проаналізувати впливи, яким він піддається, а також ніби «із середини» прожити різні дослідницькі ракурси і особисті вибори, що формують індивідуальну стратегію.
В роботі проаналізовані уявлення про комунікацію, що виникли під впливом різних парадигм (парадигми складності, системної парадигми в розумінні Н.Лумана, мережевої парадигми, парадигми комунікативного розуму та ін.).
Зроблений висновок про те, що парадигми і дослідницькі стратегії взаємно доповнюють одне одну. Парадигма диктує, в який саме спосіб повинно будуватися дослідження, щоб відповідати критеріям науковості, зафіксованим у даній дисципліні, в даному науковому співтоваристві, в даний момент часу. Стратегія дослідження – це шлях, обраний конкретним дослідником, в якому можуть поєднуватися різноманітні епістемічні, парадигмальні, методологічні, теоретичні впливи, а також вплив численних «поворотів». Водночас в обраній стратегії виявляється індивідуальне творче, авторське начало дослідника.
Введений у науковий обіг термінологічний конструкт «знаннєве тіло», що являє собою комплекс знань, які увійшли «у плоть і кров» суб'єкта, стали своєрідним аналогом тіла, вирощеного не з білкової матерії, а із «знаннєвої».
Розроблене уявлення про парадигму як про своєрідний синтез дослідницьких конструктів, що виникають і постійно перезбируються в комунікації наукового чи філософського співтовариства.
Парадигми, епістеми, методологічні підходи, під впливом яких опиняються учасники співтовариства, метафорично зрівнені з комунікативними станами співтовариства, композицією яких наперед визначається комунікація його учасників.
Сформульоване уявлення про комунікацію як про дослідницький конструкт, який кожен дослідник «збирає» для вирішення власних наукових і філософських завдань. Запропоноване трактування комунікації як драйвера подієвого часу, здатного змінювати конфігурацію сталих зв'язків та асоціацій між акторами, створювати умови для перезбирання систем або мереж і бути провідником контингентності в ситуації «тут і тепер».
Ключові слова: децентрована рефлексія, дослідницький конструкт, збирання, знаннєве тіло, комунікація, конститутивні елементи парадигми, парадигма, стратегія дослідження, суб'єкт-дослідник.
