У дисертаційному дослідженні обґрунтовано теоретичні підходи та розроблено практичні рекомендації для органів державної влади щодо ефективної участі суспільних інституцій у формуванні та реалізації державної політики фізичного виховання в Україні. Проаналізовано наявні моделі реалізації державної політики у сфері фізичного виховання та спортивно-оздоровчих практик з метою встановлення реального стану рівня індивідуального здоров`я у населення України. Охарактеризовано базові принципи ведення здорового способу життя в соціумі для обґрунтування системи формування сучасної державної політики фізичного виховання громадян, з метою суспільного здоров’я та благополуччя, а також розкрито змістовну сутність здорового способу життя для формування індивідуального здоров'я громадян.
Фізичне виховання індивіда передбачає створення оптимальних умов для сукупного поєднання усіх складових фізичного і соціального здоров'я, що призводить до суспільного благополуччя. Досліджено теоретико-методологічні засади валеології, на основі яких може формуватися стратегія розвитку системи масового спорту як базису для державної політики фізичного виховання в українському соціумі. Встановлено, що головною метою державної політики у цій сфері є створення умов для спортивно-оздоровчої діяльності, ведення агітаційної роботи щодо корисності та необхідності індивідуального здоров`я. Узагальнено особливості діяльності широкого спектру суспільних інституцій з популяризації та пропаганди фізичного виховання серед населення через залучення громадян до фізкультурно-спортивного руху. Створення позитивного соціального простору для життєдіяльності індивіда буде сприяти національній консолідації, окреслюватиме напрями подальшого ефективного державотворення, виховуватиме соціально активного громадянина. Розвиток оздоровчих та виховних процесів вимагає досягнення суспільно значущих цілей, формування критеріїв розвитку спортивно-масового руху, мотивації індивідів до занять фізичною культурою, нових підходів до державного регулювання спортивно-масовою діяльністю. У процесі фізичного виховання індивід змінюється, покращує свої здібності і це відображається у результатах його соціалізації.
Формування соціально зрілого громадянина є можливим лише завдяки ефективній соціально-гуманітарній політиці держави, що не лише надає умови та можливості до фізкультурно-оздоровчої активності, але й забезпечує індивіда мотивацією, необхідним обсягом знань із засад ведення здорового способу життя. У сучасному суспільстві все значнішу роль починають відігравати соціальні аспекти державного регулювання фізкультурно-оздоровчої діяльності. Державна політика фізичного виховання, її організаційні форми, абсолютно повністю відображають той факт, що в умовах трансформації українського суспільства якісно нові підходи є життєво необхідними для усвідомлення суспільством феномену фізичної культури, її впливу на сферу особистості. Обґрунтовано важливість державної політики фізичного виховання та формування ефективних механізмів реалізації органами державної влади спільно з організаціями фізкультурно-оздоровчої спрямованості для активної участі суспільства у масовому спорті. Сформовано практичні рекомендації для органів державної влади щодо співпраці з суспільними інституціями, зокрема фізкультурно-спортивними організаціями, що стосуються соціального розвитку та матеріально-ресурсного забезпечення об’єктів оздоровчої інфраструктури в Україні. Запропоновано ефективні механізми з реалізації державної політики фізичного виховання за активної участі суспільних інституцій державного та недержавного сектору, зокрема спортивних федерацій для збереження та підвищення рівня індивідуального і суспільного здоров’я. Результати дисертаційного дослідження підтверджено впровадженням наукових розробок у діяльності владних та суспільних інституцій під час реалізації спільних проектів.
Ключові слова: державна політика, масовий спорт, суспільні інституції, механізми державного управління, фізичне виховання, суспільство, активна участь, фізична культура, спортивні федерації.
