Дисертація є одним із перших в Україні науково-правових досліджень, яке присвячене кримінальній відповідальності за зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми і містить низку нових теоретичних положень, що стосуються змісту ознак складу цього злочину та покарання за нього, а також пропозицій, спрямованих на вдосконалення норми, передбаченої ст. 364-1 КК, та практики її застосування.
У роботі з позиції концепції об’єкта злочину як суспільних відносин розглянуто загальний, родовий, видовий та безпосередній об’єкти зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми. При цьому, наголошуючи на поліоб’єктності цього злочину, доведено доцільність на рівні його безпосереднього об’єкта виокремлювати основний та додаткові безпосередні об’єкти.
Під час дослідження об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 364-1 КК, наголошено, що зловживання повноваженнями слід розуміти як використання службовою особою не лише прав, а й обов’язків, що зумовлено природою делегованих їй юридичною особою прав, які не можуть реалізовуватися в інший спосіб, як через виконання обов’язків. При цьому наведено додаткові аргументи на користь того, що суспільно небезпечне діяння у складі зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права може вчинятися як у формі дії, так і у формі бездіяльності. Так само розвинуто точку зору, що зловживання повноваженнями за нині чинної редакції ст. 364-1 КК охоплює собою їх перевищення, з доведенням того, що виключення з КК норми про перевищення службовою особою юридичної особи приватного права своїх повноважень не слід вважати декриміналізацією таких дій. Щодо суспільно небезпечних наслідків розглядуваного злочину зазначено, що за нині чинної редакції пунктів 3 та 4 примітки до ст. 364 КК поняття «істотна шкода» та «тяжкі наслідки» не можуть підлягати розширювальному тлумаченню як такі, що охоплюють шкоду нематеріального характеру, яка не має майнового виразу, у зв’язку з чим запропоновано внести зміни до указаних положень КК з тим, щоб ці наслідки охоплювали будь-яку шкоду нематеріального характеру, що прямо випливає зі змісту диспозиції ч. 1 ст. 364-1 КК, де міститься вказівка на заподіяння шкоди правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. З приводу причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням та його суспільно небезпечними наслідками у роботі наведено аргументацію, що він може мати як безпосередній, так і опосередкований характер.
Аналіз суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 364-1 КК, дозволив дійти висновку, що за прямоумисного ставлення службової особи юридичної особи приватного права до суспільно небезпечного діяння її ставлення до наслідків може бути як умисним, так і необережним. В останньому випадку слід говорити про «змішану» форму вини. Окрему увагу приділено вивченню мети, яка полягає в отриманні неправомірної вигоди і може мати як майновий, так і немайновий характер. Констатовано, що мотиви зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права не впливають на кваліфікацію і є різними (як корисливими, так і позбавленими цієї ознаки). При цьому вони можуть бути класифіковані на негативні, нейтральні та позитивні.
При розгляді суб’єкта досліджуваного злочину, який є спеціальним, запропоновано його характеризувати крізь систему трьох груп ознак: загальних, родових та спеціальних. Це дозволило сформулювати визначення службової особи юридичної особи приватного права.
Також у дисертації розглядається питання покарання за цей злочин та особливості застосування положень про звільнення від нього.
На підставі проведеного дослідження формулюються пропозиції щодо вдосконалення ст. 364-1 КК з метою підвищення ефективності практики її застосування.
