У дисертації розглянуто специфіку «музичного портрета» як форми французької вокальної культури ХХ ст. Розкрито теоретичне розуміння портрета, який синтезує художній образ та філософське осмислення унікальних характеристик та типових рис особистості. Для «музичного портрета» найголовнішими засобами виразності є синтез музики та слова, до яких можуть додаватися елементи хореографічного, театрального та образотворчого мистецтв. Французький камерно-вокальний портрет є національним явищем, в якому особливості культури, стильових і жанрових прикмет демонструють важливість традицій.
Досліджено типові риси французького символізму. Доведено значення музичного символізму для французької вокальної культури ХХ ст. Визначено вплив поезії сюрреалістів на камерно-вокальні твори, що розширило уявлення про взаємодію поетичного символізму і музичного жанру mélodie, результатом якого стає поглиблення психологізму музичних образів, ефект синестезії «музичного портрета», набуття діалогічної невимушеності. Смислові глибини поезії розкриваються на всіх рівнях (мелодичному, ритмічному, фонетичному, синтаксичному та ін.). Аналіз вокальних «портретів» через інтермедіальність доводить, що однією з їх функцій є збереження національної самобутності, тісний зв’язок з фольклорною та міською культурами, використання досвіду жанрів шансон і мелоді. Музичне портретування обґрунтовано як різновид інтермедійної інтерпретації художніх текстів. Наративний аналіз дозволив окреслити різні види сприйняття, поєднати візуалізацію і внутрішнє відчуття образів та уявлень, емоційність та інтелект. Для осмислення подолання меж різних видів мистецтва в «музичному портреті» застосовано поняття «екфразис». Всі визначальні риси «музичного портрета» ілюструються різними творами Ф. Пуленка.
Ключові слова: французька вокальна культура, портрет, «музичний портрет», автопортрет, символізм, інтермедіальність, наратив, екфразис.
