Лобойко Д. І. Удосконалення технології неперервного прокатування на основі використання критерію поздовжньої стійкості штаби

Об'єкт дослідження. Процеси холодного неперервного прокатування з натяжінням тонкого плоского прокату. Метою роботи є підвищення стабільності і надійності процесів прокатування листів на основі подальшого розвитку теоретичних основ та методики оцінки поздовжньої стабільності процесу тонколистового прокатування з натяжінням. Методи досліджень – в основу теоретичних досліджень були покладені методи теорії пластичності, що включають чисельні рекурентні рішення кінцево-різницевих форм умов статико-динамічної рівноваги виділених елементарних об’ємів осередку деформації, імітаційного математичного моделювання, інженерні підходи, а також розробку практичних рекомендацій з удосконалення режимів натяжіння та обтиснення на неперервних листових станах; фізичне моделювання досліджуваних технологій і обладнання в лабораторних умовах, вимір геометричних характеристик. Теоретичні і практичні результати – розроблено методику призначення раціональних режимів натяжіння на неперервних станах на основі оцінки поздовжньої стабільності штаби в осередку деформації з натяжінням при врахуванні дії внутрішніх поздовжніх сил пластично деформованого металу; методика визначення максимальної величини натяжіння по проходах при різних параметрах і умовах прокатування на неперервних станах; лабораторна установка, яка призначена для дослідження впливу величини заднього натяжіння на поздовжню стабільність процесу прокатки; спосіб прокатування плоских виробів в гарячому або холодному стані: листів, смуг, стрічок, фольги і може бути використаний на безперервних або реверсивних станах; побудовані раціональні режими натяжіння на неперервних листових станах холодного прокатування. Новизна – вперше в якості критерію оцінки поздовжньої стабільності розкату і граничних умов прокатки запропоновано використовувати середню результуючу внутрішніх поздовжніх сил; вперше встановлено вплив натяжіння на межу поздовжньої стабільності металу в осередку деформації, а також на середнє результуюче значення внутрішніх поздовжніх сил і встановлено, що зі збільшенням натяжіння поздовжня стабільність розкату зменшується; отримала подальший розвиток модель плавної зміни питомих сил тертя по довжині осередку деформації, що відповідає граничним умовам процесу прокатування та враховує положення нейтрального перерізу, кінематичні умови в пластичній зоні; вперше встановлено, що зі збільшенням натяжіння штаби в міжклітьовому проміжку погіршується стійкість процесу оскільки зменшується середня результуюча внутрішніх поздовжніх сил по абсолютній величині, це дає можливість розробити раціональні режими натяжіння. Впровадження – методика визначення поздовжньої стійкості процесу прокатування, запропонована в роботі має практичну цінність і може бути використана на виробництві при удосконаленні існуючих і розробці нових режимів натяжіннь і обтиснень тонких листів на безперервних станах холодного прокатування, що підтверджено актом. Область – обробка металів тиском.