Тимофіїв Р. М. Роботодавець як суб’єкт соціального захисту працівників

Робота присвячена комплексному дослідженню правового статусу роботодавця як суб’єкта соціального захисту працівників. Сформульовано поняття та значення соціального захисту працівників роботодавцем; з’ясовано юридичні ознаки правого статусу роботодавця як суб’єкта соціального захисту працівників; проаналізовано обов’язки роботодавця у процедурі оформлення трудових правовідносин, щодо забезпечення належних, безпечних, здорових умов праці та належної оплати праці працівників; охарактеризовано законодавчі обов’язки роботодавця щодо соціального забезпечення працівників та його участь у недержавних страхових та нестрахових заходах соціального захисту працівників. Обґрунтовано визначення соціального захисту працівників роботодавцем як системи заходів, спрямованих на дотримання та здійснення соціальних прав працівників, компенсацію та попередження наслідків соціальних ризиків, які вживаються роботодавцем у випадках, передбачених законом, та добровільно, з метою реалізації державної соціальної політики щодо зайнятості, забезпечення існування та розвитку працездатного населення, утримання та відновлення висококваліфікованих фахівців, підвищення їхньої мотивації до роботи. Доведено, що правового статусу суб’єкта соціального захисту працівників роботодавець набуває ще до моменту укладення трудового договору з працівником. Удосконалено науково-практичні пропозиції про несудові способи забезпечення виконання роботодавцем соціально-захисних зобов’язань. Проаналізовано основні відмінності трудового договору та цивільно-правового договору про виконання робіт чи надання послуг. Обґрунтовано необхідність законодавчо закріпити право працівника на: визнання цивільно-правового правочину про виконання робіт удаваним; встановлення факту трудових правовідносин з моменту укладення такого правочину; відновлення соціально-трудових гарантій за відповідний період. Узагальнено проблеми працевлаштування пільгових категорій громадян. Доведено необхідність запровадження гнучкого механізму квотування робочих місць для їхнього працевлаштування. Обґрунтовано види та зміст профілактичних, матеріально-технічних та моніторингових обов’язків роботодавця щодо забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці. Проаналізовано проблеми участі роботодавця в організації розслідування нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання та проведенні атестації робочого місця працівника. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення відповідних норм законодавства. Вперше розмежовано професійне навчання як право та обов’язок роботодавця. Аргументовано критерії поділу професійного навчання. Обґрунтовано мінімальну заробітну плату як єдиний соціальний стандарт у сфері оплати праці; проаналізовано індексацію та компенсацію як елементи соціального захисту працівників. Визначено основні проблеми виконання роботодавцями зобов’язань у сфері визначення пільгового трудового стажу, проведення атестації робочих місць та фінансування пільгових пенсій, що впливають на ефективність реалізації права на пенсійне забезпечення за віком їхніх працівників. Проаналізовано особливості та окреслено переваги участі роботодавця у недержавному соціальному страхуванні працівників. Доведено, що найчастіше він забезпечує їхнє недержавне пенсійне забезпечення через недержавні пенсійні фонди, страхування життя та добровільне медичне страхування. Аргументовано необхідність розмежувати сферу колективно- та індивідуально-договірного регулювання відносин, які виникають у зв’язку з недержавним соціальним страхуванням працівників за участю роботодавця. Обґрунтовано добровільне медичне страхування як ефективний засіб короткострокової мотивації працівників.