У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у з’ясуванні поняття злісності, і на цій основі розроблено пропозиції з удосконалення КК України і практики його застосування в частині регламентації відповідальності за злочини, ознакою яких є злісність.
Доведено, що існуючі дослідження поняття «злісності» мають фрагментарний характер, тобто тільки частково стосуються досліджуваного поняття, і, як правило, пов’язані з тлумаченням цієї ознаки відносно до складу певного злочину. У жодній із проаналізованих праць злісність не розглядалась комплексно як наскрізне кримінально-правове поняття, а досліджувалась, як правило, під тим чи іншим кутом зору, залежно від складу конкретного злочину, де вона передбачена у якості конструктивної ознаки. Жоден з проаналізованих авторів не запропонував власного визначення «злісності» у якості наскрізної ознаки, передбаченої КК України, як у цілому, так і не надав чітких та однозначних пропозицій щодо її тлумачення.
Поняття «злісності» у вітчизняному кримінальному праві означає умисне стійке спрямування особи на вчинення однорідних за своєю суттю діянь, що окремо не становлять високого рівня суспільної небезпеки і не є злочинними, проте у разі неодноразового (систематичного) їх вчинення у своїй сукупності досягають того рівня якості, коли у цілому діяння набуває ознак злочину.
Проведено історико-правове дослідження поняття «злісності» у пам’ятках вітчизняного кримінального законодавства, що дозволило виокремити та охарактеризувати дев’ять історичних періодів її генези та регламентації. Констатовано, що «злісність» у кримінальному законодавстві часів СРСР була регламентована як оціночна ознака, що могла підлягати розширеному тлумаченню та слугувала дієвим інструментом для необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності широкого кола осіб, залежно від суспільно-політичної ситуації на певний період часу. А тому розміщення «злісності» у статтях чинного КК України слід вважати даниною радянському періоду часу.
Сформульовано правила кваліфікації окремих злочинів, ознакою складів яких є «злісність». Констатовано, що наявний стан вирішення проблем кваліфікації злочинів ознакою складів яких є «злісність» не можна вважати таким, що знаходиться на належному рівні, оскільки частка пропозицій щодо їх застосування є суперечливими або отримують неоднозначні оцінки як з боку теоретиків, так і практиків, внаслідок чого правоохоронні органи допускають помилки у застосуванні таких норм.
