Войтенко О. О. Заборона примусової праці – принцип правового регулювання трудових відносин.

Установлено, що принцип заборони примусової праці є якоюсь мірою проявом принципу свободи праці. Свобода праці, дозволяючи суб'єкту трудових відносин активно реалізовувати себе в сфері праці, як, втім, і зайняти пасивну позицію – не застосовувати свої здібності для трудової діяльності, тим самим є гарантом принципу заборони примусової праці. Адже тільки вільна праця може бути об'єктом правового регулювання, тоді як примусова праця завжди пов'язана з насильством і відсутністю волі особи на її виконання. Свобода праці несумісна з примусовою працею. Отже, дослідження та співвідношення принципів свободи праці та заборони примусової праці дозволяє прийти до висновку, що зазначені принципи знаходяться в тісному взаємозв'язку. Наголошено на тому, що свобода праці – це елемент природного права людини, а примусова праця – це протиприродний людині стан. Суб'єктом примусової праці може бути тільки працівник, оскільки саме він є найменш захищеною стороною в трудових відносинах. Примусова праця передбачає обмеження прав особи й абсолютно неприпустима в цивілізованому суспільстві і державі, котра претендує на те, щоб бути правовою. Доведено, що наявність юридичної відповідальності не лише підприємства, а й конкретних посадових осіб за неукладення, або не належне оформлення укладеного трудового договору, або його нелегітимація у порядку, передбаченому чинним законодавством, стає реальною гарантією недопущення порушення прав працівника при укладенні трудового договору, що в свою чергу виступає гарантією неприпустимості використання примусової праці в трудових відносинах.