Дисертація є першим в Україні комплексним порівняльно-правовим дослідженням кримінально-правової характеристики умисного незаконного знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини за законодавством України та країн Східної Європи. У дисертації висунуто і обґрунтовано низку нових теоретичних і важливих у практичному значенні положень, що відбивають її наукову новизну, зокрема, вперше: на основі історичного аналізу нормативно-правових актів та історіографічних здобутків виділені періоди становлення кримінально-правової охорони об’єктів культурної спадщини в Україні: 1) імперський - початок XX - 1917 р.; 2) період національно-визвольного руху - 1917-1921 рр.; 3) радянський - 1921-1991 р.; 4) сучасний - з 1991 року по теперішній час. До початку ХХ ст. відбувався поступовий процес накопичення матеріальних цінностей, створених людством, а також переосмислення культури та її матеріальних форм як необхідного аспекту розвитку спільнот та соціумів, що потребує охорони, в тому числі і на законодавчому рівні.
Встановлено, що кримінальне законодавство країн Східної Європи пропонує різні підходи до визначення змісту предметів правової охорони. У цих країнах такі предмети злочинних посягань, як об’єкти культурної спадщини мають різне найменування: пам’ятники культури (КК Словаччини, Республіки Болгарія), витвори культури (КК Албанії), культурні цінності (КК Хорватії), національні цінності (КК Литовської Республіки), культурна спадщина (КК Північної Македонії) та ін. У деяких країнах Східної Європи предметом досліджуваного злочину стають не лише культурні чи історичні цінності (пам’ятки), а й природні об’єкти, наприклад, у КК Боснії і Герцеговини. Охорона культурної спадщини за законодавством Східної Європи носить фрагментарний характер. Знищення культурної спадщини у країнах, що змінили своє законодавство після підписання міжнародних конвенцій, зазвичай карається як військовий злочин, а також як злочин проти власності. Охорона культурної спадщини здійснюється за допомогою норм кримінального права щодо охорони культурної спадщини у період збройних конфліктів, воєнного стану та у мирний час. Установлено, що більшість кримінальних кодексів країн Східної Європи містить такий склад злочину, як знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини у розділі злочини проти власності (Чорногорія, Сербія, Албанія та ін.). З’ясовано, що існують і виключення. Так, у КК Північної Македонії міститься окремий розділ, який має назву «Злочини проти культурної спадщини та природних раритетів».
На підставі аналізу основних різновидів кваліфікуючих ознак умисного незаконного знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини за законодавством України та країн Східної Європи встановлено, що норма ст. 298 КК України, а також більшість кваліфікованих видів такого злочину не є типовими для законодавства країн Східної Європи.
