Деркач Я. В. Кримінальна відповідальність за втечу із спеціалізованого лікувального закладу

English version

Дисертація на здобуття ступеня кандидата наук

Державний реєстраційний номер

0421U103356

Здобувач

Спеціальність

  • 12.00.08 - Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

12-05-2021

Спеціалізована вчена рада

Д 08.727.04

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Анотація

У дисертації вирішено комплексне наукове завдання, що полягає у визначенні кримінально-правової характеристики елементів і ознак складу злочину, передбаченого ст. 394 КК України, та з’ясуванні соціальної необумовленості встановлення кримінальної відповідальності за втечу зі спеціалізованого лікувального закладу. Зокрема, за результатами проведеного дослідження кримінальної відповідальності за втечу зі спеціалізованого лікувального закладу доведено доцільність декриміналізації ст. 394 КК України. Встановлено, що кримінальна відповідальність за втечу з місця заслання або з лікувально-трудового чи виховно-трудового профілакторію, а так само по дорозі в заслання або профілакторій, вперше знайшла своє відображення у КК УРСР 1960 року тільки після внесення змін від 16 листопада 1982 року – було передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до одного року в основному до злісних п’яниць (осіб, які хворіли на алкоголізм), з метою забезпечення їх примусового лікування і трудового перевиховання; Проведено дослідження зарубіжного досвіду правового регулювання відповідальності за втечу із спеціалізованого лікувального закладу, в результаті чого встановлено, що кримінальна відповідальність за втечу із спеціалізованого лікувального закладу не характерна навіть для країн пострадянського простору; Удосконалено положення доктрини кримінального права щодо доцільності виключення з кримінального закону рудиментів радянської правової спадщини – існування ст. 394 КК України свідчить швидше про данину радянським традиціям кримінально-правового творення, оскільки поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги було способом боротьби з інакомисленням та намаганням забезпечити «боротьбу з алкоголізмом» наприкінці існування радянської Союзу. Дістало подальшого розвитку положення щодо надмірності кримінально-правової охорони суспільних відносин у сфері правосуддя як родового об’єкта кримінальних правопорушень проти правосуддя, оскільки безпосереднім об’єктом ст. 394 КК України є суспільні відносини у сфері забезпечення нормальної діяльності спеціалізованих лікувальних закладів.

Файли

Схожі дисертації