Дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним порівняльно-правовим дослідженням приховування кримінального правопорушення в умовах оновленого кримінального законодавства України та євроінтеграційних процесів, за результатами якого сформульовані пропозиції, скеровані на удосконалення норм кримінального законодавства в частині кримінальної відповідальності за дане кримінальне правопорушення. Здійснено системне дослідження особливостей суб’єктивних та об’єктивних ознак діяння, яке утворює приховування кримінального правопорушення, а також проаналізовано особливості відмежувальних ознак даного виду кримінального правопорушення від інших видів причетності та суміжних складів (ст.ст. 198; 209, 256, 383, 384, 385 КК), в основу чого покладено особливості форми об’єктивної сторони діяння, способів її об’єктивного вираження, окремі моменти суб’єктивної сторони, характерні для суміжних складів діянь, що непритаманні приховуванню, а також в контексті притаманності такої ознаки як предмет кримінального правопорушення для окремих суміжних складів, на відміну від приховування кримінального правопорушення.
Аргументовано необхідність розширення санкції приховування кримінального правопорушення неізоляційним видом покарання – громадськими роботами, що підвищить ефективність правозастосування норми, яка передбачає відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування кримінального правопорушення, дасть суду більше можливостей при призначенні виду та розміру покарання в залежності від особливостей всіх суб’єктивних та об’єктивних ознак вчиненого діяння. У санкції пропонованої частини 2 статті 396 КК України пропонується передбачити обмеження та позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років як альтернативні основні покарання та обов’язкове додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Виконано компаративіський аналіз зарубіжного досвіду правового регулювання кримінальної заборони приховування кримінального правопорушення. Наголошено, що кримінальне право будь-якої країни має свою специфіку. Вона виявляється в змісті основних кримінально-правових інститутів, обумовлених історичними, національними і культурними традиціями, особливостями політичного устрою суспільства, його економікою і багатьма іншими факторами. Дослідження кримінального законодавства окремих (понад 30) зарубіжних країн дозволило дійти висновку, що за особливостями правового регулювання інституту причетності та безпосередньо його виду – заздалегідь обіцяного приховування, законодавство цих країн можна поділити на три групи: 1) країни, в законодавстві яких приховування кримінального правопорушення розглядається як співучасть; 2) країни, в законодавстві яких приховування кримінального правопорушення розглядається як самостійне кримінально каране діяння; 3) країни, в законодавстві яких взагалі не розглядається приховування кримінального правопорушення.
Результати проведеного дослідження дозволило запропонувати якісно нову редакцію статті 396 КК України у якій пропонується передбачити розгорнуту дефініцію поняття приховування кримінального правопорушення; кваліфікований склад – вчинення приховування кримінального правопорушення службовою особою із використанням свого службового становища; встановлення альтернативної санкції для простого складу правопорушенням, в якій визначено основні неізоляційне та альтернативні ізоляційні види покарання; санкцію для кваліфікованого виду, де передбачити альтернативні основні ізоляційні види покарання то обов’язкове додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; передбачити умови добровільної відмови від приховування та встановити підстави звільнення від кримінальної відповідальності за приховування осіб, які мають родинні зв’язки.
