Дисертацію присвячено теоретичному дослідженню проблем кримінальної процесуальної діяльності прокурора у забезпеченні прав особи в умовах реалізації нині чинного кримінального процесуального законодавства, в якому сформульовані висновки, що дозволяють вирішити низку праксеологічних задач, пов’язаних із реалізацією прокурором його повноважень на стадії досудового розслідування.
У роботі аргументовано, що кримінальна процесуальна діяльність прокурора щодо забезпечення прав особи у досудовому розслідуванні носить характер наглядової у формі процесуального керівництва спрямовану на реалізацію правозахисної функції держави шляхом: забезпечення верховенства права; виконання законів органом, який здійснює досудове розслідування; охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування, що відповідає нормативному змісту п. 2 ст. 131-1 Конституції України.
Надано уніфіковане поняття повідомлення про підозру в кримінальних провадженнях як додаткової спеціальної гарантії захисту особи від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, репресії, відновлення порушеного права тощо, яка встановлює вичерпний перелік суб’єктів, які мають право повідомляти про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, шляхом складання або підписання повідомлення та роз’яснення його суті, спрямування подальшого ходу кримінального провадження, покладення обов’язку не допустити порушень закону під час обрання запобіжних заходів, проведення процесуальних дій.
Доведено, що розширення переліку кримінальних правопорушень та суб’єктів, до яких може бути застосований безальтернативний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є прямим порушенням презумпції невинуватості особи (ч. 6 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України), а тому такий запобіжний захід може бути виправданий, якщо існують реальні ознаки загрози національній безпеці й вчинені військовослужбовцем, у зв’язку з чим запропоновані зміни до ч. 8 ст. 176 КПК України.
Розкрито механізм реалізації кримінальної процесуальної діяльності прокурора під час збирання доказів в умовах реформування кримінального процесуального законодавства, який спрямований на реалізацію функції процесуального керівництва, всебічне, повне і неупереджене дослідження усіх обставин кримінального провадження з гарантуванням забезпечення прав учасників кримінального провадження: слідчі (розшукові) дії – уповноваженні особи на їх проведення – забезпечення прав учасників – кримінальна процесуальна діяльність.
Доведено, що при визначенні допустимості доказів, отриманих у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій у разі зміни кваліфікації злочину на менш тяжкий (більшість негласних слідчих (розшукових) дій проводиться виключно у кримінальних провадженнях щодо тяжких або особливо тяжких злочинів – ч. 2 ст. 246 Кримінального процесуального кодексу України), в кожному конкретному випадку прокурору необхідно детально вивчати всі матеріали кримінального провадження на предмет об’єктивної можливості визначення правильної кваліфікації кримінального правопорушення перед початком проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також у разі отримання нових доказів у ході проведених негласних слідчих (розшукових) дій, які вказують на інший склад кримінального правопорушення. Тому у судовому порядку не можна однозначно визнавати докази, отримані в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, недопустимими на підставі зміни кваліфікації злочину на менш тяжкий.
