У дисертації визначено концептуальне підґрунтя обґрунтування взаємозв’язку державної інноваційної політики (ДІП) та конкурентоспроможності національної економіки (НЕ), що відрізняється від існуючих поєднанням: 1) аналізу наукового доробку (бібліометричний аналіз у тематичному, просторовому та просторово–часовому вимірах за допомогою інструментарію Vosviewer 1.6.17); 2) аналізу суспільного інтересу до цієї тематики (трендовий аналіз у просторовому вимірі за допомогою інструментарію Google Trends); 3) кореляційного аналізу (підтвердженням залежності Індексу конкурентоспроможності від Глобального інноваційного індексу). Це дозволило виділити основні тематичні напрямки, в межах яких вченими досліджується взаємозв’язок ДІП та конкурентоспроможності НЕ, прослідкувати еволюцію трансформації наукового інтересу вчених різних країн світу, диверсифікувати країни за рівнем суспільного інтересу до проблем конкурентоспроможності НЕ. Узагальнено наукові погляди на сутність ДІП, її типологію та нормативно–законодавче забезпечення, підходи, моделі та інструменти її реалізації, її роль у забезпеченні конкурентоспроможності НЕ, її трансформацію під впливом цифровізації суспільно-економічних відносин. Описано напрямки реалізації дослідницької концепції ДІП з урахуванням пом’якшувального, стимулюючого та обмежувального впливу зовнішніх та внутрішніх драйверів конкурентного середовища. Розроблено методичні засади визначення країн-бенчмарків за рівнем сприятливості бізнес-середовища для інноваційного розвитку, кластеризації країн за ефективністю державної політики щодо захисту інтелектуальної власності, обґрунтування домінуючої ролі державних інвестицій в активізації інноваційної активності бізнесу та визначення секторальних інноваційних детермінант конкурентоспроможності країни. У роботі поглиблено методичні засади обґрунтування основних напрямків формування національної стратегії трансферу інноваційних технологій, обґрунтовано засади формування регіональної інноваційної політики на основі кластеризації регіонів України за допомогою карт Кохонена; напрацьовано рекомендації щодо секторальних перспектив дорожньої карти реалізації ДІП. Описано наукове підґрунтя кластеризації країн за ефективністю державної політики щодо захисту інтелектуальної власності як складової ДІП, що дозволило виявити ключові проблеми у реалізації державної політики захисту ІВ в Україні та напрацювати рекомендації щодо їх вирішення. Розроблено методичний інструментарій обґрунтування детермінант збільшення масштабів інноваційної діяльності, що дозволило емпірично підтвердити домінуючу роль інвестиційної складової ДІП в активізації інноваційної активності бізнесу. Визначено наукові засади визначення основних інноваційних секторальних детермінант конкурентоспроможності країни, що характеризують інноваційні трансформації за такими секторами: інноваційний розвиток бізнес-середовища; інновації в промисловості; менеджмент інновацій; екоінновації; диджитал-інновації; інтелектуальна власність. Обґрунтвано основні напрямки формування національної стратегії трансферу інноваційних технологій, на основі проведеного двоетапного (у 2021 р та 2023 р) опитування регіональних експертів у сфері розробки ДІП, що дозволило визначити основні детермінанти та недоліки існуючого в Україні механізму трансферу інноваційних технологій, оцінити зміну експертних оцінок його сильних та слабких сторін, можливостей та загроз, що відбулася за два роки війни, а також констатувати, що довоєнна стратегія трансферу інновацій, яка визначалася як конкурентна, має бути замінена новою – оборонною, з акцентом на розвитку MilitaryTech, забезпеченні безпеки країни, збільшенні її резистентності до зовнішніх загроз тощо. Розроблено методичне підґрунтя регіональної пріоритетизації при реалізації ДІП на основі здійсненої за допомогою нейромережевого моделювання на основі карт Кохонена кластеризації регіонів України за впливом показників інноваційного розвитку на індекс конкурентоспроможності регіону. Результати формування п’яти класифікаційних груп регіонів засвідчили, що у кластері 0 (Дніпропетровська та Запорізька області) та 4 (м. Київ) спостерігається недостатня розвиненість та адаптація екоінновацій. В той час кластери 1 (Донецька; Кіровоградська; Миколаївська; Волинська; Черкаська, Луганська області) та 2 (Вінницька, Полтавська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Чернігівська) характеризуються дисбалансом між фінансуванням та результатами наукової діяльності, однак більш розвиненою системою диджиталізації бізнес-процесів. Кластер 3 (Київська, Львівська, Одеська, Харківська області) є найбільш збалансованим, однак необхідно спрямувати більший обсяг фінансування на охорону навколишнього середовища. Визначені рекомендації стали основою для розробки заходів реалізації ДІП у розрізі запропонованих у роботі секторальних перспектив.
